Математика, Кариша 06.06 задачи+дроби

Математика, Кариша 06.06 задачи+дроби

By Alice Naumenko

Draw

Підпиши дроби за зразком

Draw

Підпиши дроби за зразком

Draw

Підпиши дроби за зразком

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

Замалюй кружечок відповідно до дробу

Draw

: )

Open Ended

280 + 350 =

Open Ended

340 + 800 =

Open Ended

1300 + 200 =

Open Ended

850 - 490 =

Open Ended

920 : 20 =

Open Ended

160 : 80 =

Open Ended

75 : 36 =

Давно-давно колись жили собі король і королева, і не було в них дітей. Щодня вони бідкалися:

— Ах, якби нам дитинку! Але дітей не було та й не було!

І ось одного разу королева купалась, а з води вилазить жаба і каже до неї людським голосом:

— Твоє бажання справдиться. Не мине й року, як буде в тебе донечка.

І сталося так, як сказала жаба: королева народила дівчинку, та таку вже гарну, що король нетямився з радощів і справив пишний бенкет. На родини він запросив не тільки родичів, друзів, знайомих, а й чарівниць, аби вони були прихильні до дитини.​

У його королівстві жило їх тринадцять, а золотих тарілок, на яких їм мали подавати страву, було в короля тільки дванадцять, отже, одна чарівниця мусила зостатися дома. Бенкет був надзвичайно пишний, а наприкінці чарівниці стали обдаровувати дитину дивовижними дарунками: одна дала їй доброчесність, друга — красу, третя — багатство, одним словом, дівчинка дістала все, чого тільки у світі можна забажати. Коли одинадцята сказала свої побажання, раптом увійшла тринадцята. Вона хотіла помститися за те, що її не запросили, і, ні з ким не привітавшись, навіть не глянувши ні на кого, сказала на весь голос таке:

— Як дійде королівна п’ятнадцяти років, то вколеться веретеном і помре.

І ні словечка більше не промовивши, лиха чарівниця пішла геть. Усі полякалися. Тоді виступила дванадцята, котра ще не висловила свого побажання. І хоч зовсім знешкодити злі чари було їй не до снаги, проте вона могла пом’якшити їх, а тому сказала:

— Хай королівну спіткає не смерть, а тільки глибокий столітній сон.​

Король, щиро бажаючи вберегти любу дитину від нещастя, видав наказ: спалити всі веретена в цілому королівстві. А побажання всіх інших чарівниць цілком справдилися. Бо королівна росла така прекрасна, привітна і розумна, що була кожному люба, хто тільки гляне на неї. І ось того дня, коли їй сповнилося п’ятнадцять років, трапилося так, що короля й королеви не було вдома, і королівна залишилась самісінька. От вона й почала ходити скрізь та обдивлятися палац. Обдивилася всі кімнати й покої і нарешті прийшла до однієї вежі. Почала вона підійматися вгору крученими сходами, аж бачить — перед нею невеличкі двері. Двері відчинилися, а там у невеличкій комірчині сидить якась бабуся з веретеном і жваво пряде кужіль.​

— Добридень, бабусю, — привіталася королівна, — що це ви робите? — Пряду, — відповіла стара і кивнула головою. — А що це у вас в руках, що так весело крутиться? — спитала королівна, взяла в руки веретено і хотіла й собі прясти. Та ледве торкнулась вона веретена, як справдилися лихі слова чарівниці: королівна вколола собі палець. Умить вона впала на ліжко, що там стояло, і оповив її глибокий сон. Цей сон охопив і весь замок. Король і королева, які щойно вернулися і ввійшли до зали, раптом заснули, а разом із ними всі придворні та челядь. Поснули й коні у стайнях, і пси на подвір’ї, і голуби на даху, і мухи на стінах, навіть вогонь, що горів у печі, заснув. Кухар, який хотів був смикнути кухарчука за чуба, щоб не ловив ґав, пустив його й заснув.​

А навкруги почав розростатися терен — що рік, то вище, і нарешті виріс такий високий, що закрив собою цілий палац, навіть прапора на даху не видно було. І пішла по країні поголоска про зачаровану красуню, бо так прозвали королівну. Час од часу різні королевичі намагалися пробитися до палацу крізь терновий живопліт, але ніяк не могли, бо терни так міцно сплелися, наче мали руки, і не пускали юнаків. Так минуло багато-багато років. І ось приїхав у цю країну іще один королевич і почув, як старий дід розповідає про зачаровану красуню.​

Тоді юнак мовив:

— Я нічого не боюсь, крізь терни продерусь і зачаровану красуню побачу. Добрий дід хотів відрадити його, та королевич не послухався. А саме тоді й минуло сто років, і настав день, коли зачарована красуня мала прокинутися. Прегарний духмяний цвіт укривав тернові кущі, і тільки-но королевич підійшов до них, терни самі розступилися перед ним. На подвір’ї палацу він побачив коней і рябих собак, що лежали і спали. На даху сиділи голуби, сховавши голови під крила. У палаці, куди він вступив, на стінах спали мухи, кухар на кухні підняв руку, наче хотів схопити кухарчука за чуба, служниця сиділа над чорним півнем.​