Жінки в спорті

​Безліч історичних згадок доводить, що жінки тисячоліттями займалися й цікавилися спортом. Проте гра заради розваги й зміцнення здоров’я та гра заради побудови кар’єри й реалізації амбіцій — це зовсім не одне й те саме. І другий варіант довгий час було табуйовано для жінок. Стереотипні очікування мужності й героїзму від чоловіків та краси й тендітности від жінок закладено в основу не лише суспільних норм, а й спортивних.

​

Перешкоди для жінок у спорті та сміливиці, які їх долають

Уперше в серії ляльок Барбі «Жінки, котрі надихають» з’явилася українка — олімпійська чемпіонка й шестиразова чемпіонка світу з фехтування на шаблях. У рамках проєкту Dream Gap («Долай бар’єр до мрії») Ольгу обрали однією з нових «рольових моделей» колекції.

Ольга не єдина фехтувальниця, яка потрапила до цієї лялькової компанії. Три роки тому їй передувала американська шаблістка Ібтіхадж Мухаммад, чия мінікопія стала першою Барбі в хіджабі і здобула номінацію на премію «Іграшка року». Також персональну Барбі створили для італійської парафехтувальниці Беатріче Віо, показавши, що лялька може бути і з протезами, і на візку.

​

​Перша Барбі-українка — фехтувальниця

Почнемо з прообразу найважливіших спортивних змагань сучасності — античних Олімпійських ігор, які відбувалися на честь бога грому й блискавок Зевса в давньогрецькій Олімпії. На цьому святі атлетизму, релігії й політики був суворий фейсконтроль: для участі ви мали бути не лише законослухняними вільнонародженими греками, а й неодмінно чоловіками. Дивитися на цих чоловіків теж дозволялося не всім: для заміжніх жінок вхід на священну арену, де змагалися оголені атлети, було заборонено, а за порушення карали стратою.

Найвідоміший випадок помилування за такий «злочин» стався з жінкою на ім’я Калліпатейра. Вона готувала до Ігор свого сина-боксера Пейседора і хотіла побачити його виступ на власні очі. На стадіон Калліпатейра проникла в образі чоловіка-тренера. За переказами давньогрецького письменника Павсанія, її стать видала бурхлива реакція на перемогу сина, а точніше стрибок через огорожу, яка відділяла наставників від спортсменів. Над Калліпатейрою зглянулися через повагу до її батька Діагора Родоського та братів і синів, які всі були олімпійськими чемпіонами. Щоб таке не повторилося, відтоді всіх тренерів примушували роздягатися перед входом на арену.

​

КЛУБ АНТИЧНИХ ЧОЛОВІКІВ: ЖІНКАМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО

​За однією з версій, королівська сім’я заохочувала принцесу займатися спортом, щоб принизити противників, показавши, що їх здатна переплюнути «навіть» жінка, за іншою — щоб, навпаки, продемонструвати силу жінок Спарти, які так само були фізично активні, зокрема займалися бойовими мистецтвами.

​

Утім, жінки знайшли спосіб, як ставати олімпійськими чемпіонками, навіть не будучи присутніми на змаганнях. Рецепт успіху — кінний спорт. Єдиний вид, де перемогу віддавали не наїзникам, а власникам або власницям коней. Першою, кому це вдалося, була спартанська царівна Киніска, чия четвірка виграла в перегонах колісниць 396 року до н. е. Мало того, через чотири роки Киніска захистила титул чемпіонки, знову підготувавши найпрудкіших коней.

Жінки створили Герейські ігри — на честь богині Гери. Ці змагання не здобули великої популярности, і відомо про них зовсім мало, але вони дозволяли жінкам публічно проявляти спортивні вміння та в разі перемоги отримувати лавровий вінок, як і олімпійці. Хоча обмеження були й тут: до участи допускалися лише незаміжні дівчата.

Усі ці античні заборони тепер здаються дикістю, правда? У 2020 р. в Ірані жінкам уперше після Ісламської революції 1979-го дозволили відвідати матч із чоловічого футболу. Раніше фанатки мусили дивитися ігри лише по телевізору або прошмигувати на стадіони в чоловічому вбранні, як та Калліпатейра, ризикуючи потрапити під арешт. Уважалося, начебто іранським жінкам негоже перебувати в такій «брутальній» атмосфері й чути брудну лайку.

Home

Open in new tab

Copy link

Перші сучасні Ігри — 1896 року в Афінах — знову мали в програмі лише чоловічі дисципліни. На цьому наполягав сам батько нового олімпійського руху й засновник Міжнародного олімпійського комітету француз П’єр де Кубертен. Той самий, кому належать знамениті слова «Головне — не перемога, а участь!»

Кубертен справді зробив багацько для популяризації спорту й вважав, що ним повинні займатися абсолютно всі — незалежно від статі, віку, походження й кольору шкіри. Проте його ідея рівности закінчувалася там, де починалися серйозні змагання й захоплення видами спорту, які йому здавалися «непристойними» для леді. Зокрема, Кубертена охоплював жах, коли він бачив жінок, які катаються на санчатах у «неестетичних» позах. Думка про те, що на літніх Іграх спортсменки світитимуть якимись частинами тіла й пітнітимуть на очах у публіки, теж не давала йому спокою. На його переконання, досягнення жінки вимірювалися в «кількості і якості» її дітей, і замість гонитви за особистими звитягами вона мала б пишатися результатами своїх синів. Її роль у змаганнях мала обмежуватися нагородженням переможців та оплесками з трибун (ну, хоч сюди вже пускали).

​- Name of Author

"

«Бачили б ви мене! — тішилася Стамата Ревіті, скидаючи взуття, яке розвалилося під час бігу. — Дорогою я зупинялася в кількох магазинах — інакше фінішувала б менш ніж за три години»" 

Попри категоричність і впливовість П’єра де Кубертена, на наступних Олімпійських іграх 1900 року в Парижі жінки вперше змогли офіційно взяти участь у змаганнях. На зміни вплинуло те, що відповідальність за організацію тепер лягла на сторону, яка приймає Ігри, а не на МОК. Тож Франція на свій розсуд додала до програми жіночі турніри з тенісу й гольфу та дозволила змішані види.

​Дебютне особисте золото виборола британська тенісистка Шарлотта Купер. До індивідуальної перемоги Купер додала ще й олімпійський титул у міксті (змішаній парі) з Реджинальдом Доґерті. Шарлотта вже тоді практикувала подачу над головою, що в ті часи було рідкістю серед жінок. Крім того, за чотири роки до Ігор тенісистка втратила слух. «У спорті, де звук м’яча, який відбивається від ракетки, неодмінна частина гри, визначна для розуміння динаміки ударів опонента/-ки, Купер виграла всі, крім одного, титули без цієї переваги», — сказано в її біографії в тенісній Залі слави.

​

Феміністичні зміни в спорті стали ще стрімкішими в другій половині ХХ століття. Тішитися, що тебе пустили на стадіон або дали акредитацію на змагання, вже було замало. Жінки прагнули доступу до гри не лише на спортмайданчиках, а й поза ними. Це стосувалося й доступу до механізмів впливу на рішення керівних органів та рівних можливостей для реалізації в спорті чоловіків і жінок.

​

ДРУГА ХВИЛЯ:

ЖІНКАМ — ПРАВА І ТОРТ

" Усі думають, що жінки мають бути в захваті, коли отримують крихти, — досі дивується американка. — Я хочу, щоб жінки мали і торт, і глазур, і вишеньку на ньому"  - американська тенісистка, перша ракетка світу Біллі Джин Кінг, пізніше володарка 12 одиночних титулів Великого шлему й одна з найактивніших борчинь за права жінок

150 років боротьби за права

Незважаючи на те, що за останні понад 100 років відбувся великий прогрес у сфері прав жінок, гендерна нерівність і донині залишається актуальною проблемою, зокрема для спортсменок. Скільком із них доводилося чути, що їхнє місце не на футбольному полі чи ринзі, що нагороди легше здобуваються дівчатами і взагалі — їм потрібно займатися тільки "жіночною" фізичною активністю! Насправді чи не кожна спортсменка може розповісти свою історію про дискримінацію за гендерною ознакою. ​