Одноклітинні еукаріотичні організми

Одноклітинні еукаріоти

Розмножуючись у великій кількості, одноклітинні еукаріоти здатні викликати деякі явища, відомі людині ще з прадавніх часів та описані в легендах. До них належать «криваві дощі» та «кривавий сніг», які спричинює одноклітинна водорість гематокок, небезпечне токсичне «цвітіння» води у морях та океанах, відоме під назвою «червоні припливи» — його викликають віддалені родичі інфузорій — динофлагеляти, зелені та червоні «цвітіння» кори дерев — явища, обумовлені масовим розвитком споріднених з хлорелою зелених водоростей. Улітку вночі можна спостерігати, як в морі за човном чи плавцем тягнеться сріблясто-блакитна смужка світла: це зазвичай світяться одноклітинні ночесвітки.

Рештки загиблих одноклітинних еукаріот, що мешкали в океані десятки мільйонів років тому, утворили чимало різних осадових порід, які наразі використовує людина. Наприклад, звичайна шкільна крейда — це залишки черепашок форамініфер та лусочок коколітофорид

На очисних спорудах армія родичів інфузорій, амеб та евглен невтомно вилучає з води та розкладає у своїх клітинах частки органічної речовини, забезпечуючи тим самим процес самоочищення забруднених вод.

​

Амеба протей. Тіло амеби являє собою одну клітину до 0,25 мм завдовжки (мал. 41, а). Її форма постійно змінюється, завдяки чому клітина повільно рухається. Під час руху на передньому боці клітини утворюються випини, у які поступово перетікає цитоплазма з центральної та задньої частин клітини. ЦІ випини називаються несправжніми ніжками.

Травна вакуоля — це органела, у яку з цитоплазми виділяється травний сік, який розкладає складні органічні речовини здобичі на простіші. Продукти травлення всмоктуються з травної вакуолі у цитоплазму і використовуються амебою для синтезу власних органічних речовин та забезпечення клітини енергією. Спосіб живлення амеби називається фагоцитозом. Згодом травна вакуоля з неперетравленими рештками опиняється біля клітинної мембрани, зливається з нею, і неперетравлений вміст вакуолі виводиться назовні.

​

Скоротлива вакуоля періодично заповнюється водою, що містить надлишок солей та непотрібні продукти життєдіяльності, далі різко скорочується і викидає таким чином вміст назовні, тобто регулює кількість води і солей у клітині та здійснює функцію виділення. Розмножується амеба поділом навпіл.

​

Інфузорія туфелька. Вони також живуть повсюди у прісній воді, а культуру інфузорій легко занести та підтримувати самостійно. Клітини найпоширенішої інфузорії туфельки великі (до 0,2-0,3 мм завдовжки) і помітні навіть без збільшувальних приладів. За формою клітина дійсно нагадує туфельку: спереду клітина звужена, позаду — дещо розширена. На одному боці клітини в інфузорії розташовується заглибина, схожа на кишеньку — це глотка.

Поверхню клітини вкривають біля 15 тис. рухливих джгутиків, які в інфузорій називають війками. Iнфузорія за 1 секунду долає відстань у десять разів більшу за її довжину.

У передній та задній частинах клітини знаходиться по одній скоротливій вакуолі, які оточені зірчасто розташованими водозбираючими канальцями. Крім того, під оптичним мікроскопом у центрі клітини можна розрізнити два ядра — велике і мале. Велике ядро керує роботою клітини, а мале ядро відповідає за статевий процес та утворення великого ядра.

Фагоцитоз.

Розмножуються інфузорії поділом клітини навпіл. Крім того, у інфузорій існує і статевий процес.

У морях та прісних водоймах численною є група одноклітинних твариноподібних організмів, у яких клітина на верхньому боці утворює комірець, з якого виходить довгий джгутик. Це комірцеві джгутиконосці.

Малярія — дуже небезпечна хвороба, поширена у країнах з теплим та вологим кліматом. Її збудником є малярійний плазмодій. Він розвивається в клітинах печінки та крові, спричиняючи їх руйнування. Переносником паразита є малярійний комар.

Дизентерія — небезпечна хвороба, збудникам якої є дизентерійна амеба, яка може жити у кишечнику людини. Зазвичай вона не завдає шкоди людині, оскільки харчується бактеріями.

Прісноводна амеба пеломікса з’їдає, але не перетравлює одноклітинних ціанопрокаріот. Вони зберігаються у цитоплазмі амеби і отримують від неї вуглекислий газ та захист. Натомість ціанопрокаріот «віддає» хазяїну частину своїх продуктів фотосинтезу. Завдяки такому симбіонту, амеба може виживати у воді, де практично немає необхідних для її живлення органічних речовин.

За допомогою несправжніх ніжок променяки уловлюють бактерії та дрібні органічні рештки і перетравлюють їх у травних вакуолях. Проте, якщо здобиччю стає водорість, то променяк зберігає її у цитоплазмі. Водорість забезпечує променяка киснем, а променяк надає водорості притулок та їжу — вуглекислий газ. Якщо ж променяк починає голодувати, то він перетравлює деяку частину водоростевих клітин.

В центрі клітини знаходиться велике добре помітне ядро. В цитоплазмі від одного до кількох зелених хлоропластів: за їх допомогою на світлі евглена здійснює фотосинтез. В темряві евглена здатна переходити до гетеротрофного живлення, поглинаючи всією поверхнею клітини розчинені у воді органічні речовини.

Евглена зелена.

Рух відбувається за допомогою довгого джгутика, який виходить із заглибини — глотки. У глотці у евглени є ще один, потовщений при основі, короткий джгутик, який, на відміну від довгого, не виходить назовні. Біля цього джгутика в цитоплазмі розташовано велике червоне вічко. Разом з джгутиковим потовщенням вічко утворює систему, завдяки якій евглена визначає напрям падіння світла й обирає маршрут свого руху.

До глотки прилягає кілька скоротливих вакуолей, які виплескують у неї зайву воду, що постійно надходить у клітину через м’який клітинний покрив. Таким чином, глотка не лише не приймає участі у живленні, а навпаки, здійснює функцію виділення, оскільки з водою за допомогою скоротливих вакуоль клітина позбавляється шкідливих продуктів життєдіяльності.

Розмножується евглена поздовжнім поділом клітини навпіл у рухливому стані.

Евглени мешкають у прісних стоячих або слабко проточних водоймах. Споживаючи розчинену органічну речовину, евглени разом з іншими одноклітинними еукаріотами беруть участь у процесах самоочищення води.

​

Хламідомонада належить до зелених водоростей. Наявністю джгутиків та зеленого хлоропласту вона нагадує евглену. Проте наявність клітинної оболонки, яка забезпечує сталу форму клітини, надає хламідомонаді схожості з рослинною клітиною

Більшу частину цитоплазми займає зелений хлоропласт, на дні якого навколо великого округлого тільця відкладається заласний вуглевод — крохмаль. Він утворюється з глюкози, яку виробляє хлоропласт у процесі фотосинтезу. В хлоропласті добре розрізняється невеличка червона цятка — це вічко. Воно допомагає клітині визначати напрямок надходження світла і, як наслідок, обирати «маршрут» руху.

Хлорела є також прикладом одноклітинних зелених, проте нерухомих водоростей. Вона мешкає переважно у наземних умовах: на вологому ґрунті, вогких стінах, а також як симбіонт у тілі водних організмів.

​

Хламідомонада найчастіше розмножується за допомогою рухливих спор. Вони утворюються внаслідок поділів материнської клітини. Клітинна оболонка в цих поділах участі не бере. Після розриву оболонки материнської клітини спори звільняються, і кожна стає самостійним організмом.

Клітини хлорели поодинокі, кулясті, з тонкою, але дуже міцною клітинною оболонкою. Завдяки клітинній оболонці хлорели, які стали здобиччю ґрунтових тварин, проходять неушкодженими через травну систему і далі продовжують успішно рости та розмножуватись. У кожній клітині наявний один великий зелений хлоропласт, у якому відкладається крохмаль. Розмноження хлорели відбувається виключно нестатевим шляхом: за допомогою нерухомих спор.

​

​Хлорела неодноразово побувала у космосі. В багатьох країнах хлорелу штучно вирощують для отримання вітамінів та виготовлення харчових домішок, і при цьому «годують» її вуглекислим газом викидів промислових підприємств, здійснюючи тим самим біологічне очищення повітря.

це група одноклітинних прісноводних та морських водоростей, хлоропласти яких мають коричневе забарвлення. Клітини діатомових водоростей усе своє життя проводять у «скляному будинку» — кремнеземовому панцирі. Через його численні правильно розташовані отвори здійснюються всі процеси обміну із зовнішнім середовищем .

Діатомові водорості

​Розмножуються діатомові водорості поздовжнім поділом клітини навпіл, а також їм притаманний статевий процес.

​

У прісних водоймах найпоширенішою діатомовою водорістю є навікула.

Найбільше діатомові водорості використовуються природоохоронцями та геологами для оцінки ступеня забруднення вод та визначення віку осадових порід. У виробничій діяльності широке застосування мають породи діатоміти, що утворені панцирами викопних діатомових водоростей.

Дякую за увагу!