Перехід до багатоклітинності

Дріжді. Губки. Ульва. Вольвокс.

Дріжджових грибів відомо близько 500 видів. Дріжджові гриби зустрічаються у природі на поверхні рослин, у нектарі квіток, на плодах, у місцях витоку соку дерев, у ґрунті. Вони не утворюють типового міцелію. Ці мікроскопічні гриби складаються з однієї клітини, яка має форму кульки. Розмножуються дріжджі брунькуванням: на тілі гриба утворюється випинання (як брунька), яке збільшується, відділяється від материнського органіму (брунькується) і веде самостійний спосіб життя. Клітини дріжджів, які беруть участь у процесі брунькування, схожі на розгалужені ланцюжки.

Представниками одноклітинних грибів є дріжджі.

З давніх пір людина використовує дріжджі для приготування хліба.

Дріжджі швидко ростуть, що визначається надзвичайно високою швидкістю їх обміну речовин. При цьому вони значно змінюють хімічний склад навколишнього середовища. Найбільш відомий процес, який вони здійснюють, – спиртове бродіння. Дріжджі харчуються цукром, який перетворюють на спирт. При цьому виділяється вуглекислий газ, який сприяє підніманню тіста, роблять його легким і пористим.

Деякі дріжджові гриби використовують у пивоварінні, виноробстві та як білковий корм у тваринництві.

Організмом, який одночасно поєднує в собі риси одноклітинних і багатоклітинних організмів, є губка.

Їхнє тіло зовні обмежене шаром сплощених покривних клітин. Стінки пронизані численними дрібними отворами. В середині знаходиться порожнина, яка вистелена шаром джгутикових клітин. Кожна джгутикова клітина схожа на комірцевого джгутиконосця. Саме завдяки руху джгутиків цих клітин вода надходить в порожнину через дрібні бічні отвори. З водою в порожнину тіла губки потрапляють їжа та кисень.

Їжа захоплюється джгутиковими клітинами шляхом фагоцитозу за допомогою псевдоніжок, а потім відправляється до основної речовини. Там частинки їжі шляхом фагоцитозу поглинають амебоподібні клітини, які остаточно їх перетравлюють і спрямовують до інших частин тіла губки. Неперетравлені рештки разом з водою викидаються через верхівкову ворсину (устя).

Дослідження клітин губок під електронним мікроскопом та порівняльний аналіз ДНК свідчить, що губки споріднені з комірцевими джгутиконосцями і мають спільного пращура зі «справжніми» багатоклітинними тваринами.

Порошок висушеної губки бодяги, застосовується як лікарський засіб для зведення синців. Висушені морські губки, які замість кремнеземових голок містять ніжну сітку волокон з органічної речовини, близької за хімічним складом до шовку — туалетні губки — використовували для миття тіла. В природі губки відіграють роль живих фільтрів, очищуючи воду від твердих органічних решток.

Ульва — це морська зелена водорість, тіло якої утворене двома шарами схожих за будовою та функціями клітин. Спочатку тіло ульви прикріплене до дна кількома короткими нитками. Згодом воно відривається від ґрунту і далі може вільно плавати у товщі води.

​У деяких країнах ульву як харчову водорість штучно вирощують на спеціальних морських фермах.

Хара. На дні озер та приморських лиманів, де зупиняються на прольоті качки, майже завжди можна знайти щільні зарості багатоклітинної зеленої водорості хари, яка виглядає як невеличка «справжня» рослина. Її тіло складається з довгого ниткоподібного «стебельця» , від якого на певній відстані один від одного кільцями відходять промені голкоподібних «листків»

Колонія вольвоксу виглядає як невелика рухлива зелена куля (до 2–3 мм у діаметрі). Кожна колонія об’єднує від сотень до десятків тисяч клітин вольвоксу, розташованих на поверхні кулі. Між собою клітини з’єднані особливими цитоплазматичними містками. Внутрішня порожнина сфери заповнена рідкою слизовою речовиною. Клітини вольвоксу за будовою подібні до хламідомонади. Парні джгутики кожної клітини звернені назовні.

Джон Апдайк писав: «Вольвокс нас цікавить тому, що він винайшов смерть.»