Євразія

Євразія

Миси:
Рока,
Дежньова, Челюскін, Піай;

Моря:
Північне,
Балтійське, Середземне,
Чорне, Азовське, Баренцове, Східносибірське, Жовте,
Японське, Берингове,
Південно-Китайське, Аравійське.

Затоки: Біскайська, Бенгальська, Перська;

протоки: Дарданелли, Босфор, Ла-Манш, Гібралтарська, Берингова.

Острови: Велика Британія, Ірландія, Шпіцберген, Нова Земля, Сахалін, Японські, Великі Зондські (Калімантан, Суматра, Ява), Філіппінські;

Півострови: Балканський, Апеннінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський;

Тут знаходяться найвища (гора Джомолунгма) і найнижча точка (Мертве море) планети.

1. найбільше озеро — Каспійське море та найглибше — Байкал

2. найбільша за площею гірська система — Тибет, найбільший півострів — Аравійський

​На континенті розміщено полюс холоду Північної півкулі — Оймякон.

Загальна довжина берегової лінії материка — близько 100 тис. км. Розміри Євразії вражаючі. Із заходу на схід материк простягнувся більш як на 18, а з півночі на південь — на 8 тис. км. Площа материка — понад 53 млн км². За розмірами Азія (43,4 млн км²) значно більша за Європу (10,18 млн км²).

Природно, що Європу досліджували вчені з найдавніших часів. В античні часи найбільший внесок у цю справу зробив грецький географ і мандрівник Страбон (63 р. до н. е. — 19 р. н. е.) — автор першої загальної географії у 17 книгах.

Неабиякий внесок у справу дослідження Євразії зробили арабські вчені та мандрівники. Серед них можна назвати Ібн Баттуту. На початку XIV ст. Баттута за 30 років пройшов і проплив понад 75 тис. миль. Він побував у Туреччині, на Балканському півострові, півдні України, у Центральній Азії, Індії, Індонезії та Китаї.

Найменше досліджену в середні віки північну частину Європи вивчав у XVI ст. голландський мореплавець Віллєм Баренц, який відкрив групу островів (архіпелаг) Шпіцберген, острови Ведмежий і Нова Земля. На його честь названо одне з морів басейну Північного Льодовитого океану.

Східне, південно-східне та південне узбережжя Азії на початку XV ст. дослідила китайська флотилія, очолювана Ченг Хо.

Значні території Центральної Азії та Далекого Сходу досліджував російський мандрівник, дослідник, почесний член Російського географічного товариства М. М. Пржевальський. Зазначимо, що рід Пржевальських походить з України. М. М. Пржевальський пройшов понад 30 тисяч км Монголією, Китаєм, Далеким Сходом Росії. Гори та пустелі Центральної Азії, Тибет і північний захід Китаю вивчав наприкінці XIX — на початку XX ст. шведський дослідник С. Гедін. Він описав знаменитий Шовковий Шлях і витоки багатьох великих річок Євразії.

Північно-східне узбережжя материка у середині XVIII ст. успішно досліджував датчанин за походженням, мореплавець, офіцер російського флоту Вітус Беринг. Він позначив на карті узбережжя півострова Камчатка. Його ім’ям названо море, протока й острови на сході Євразії.

У землеробському освоєнні цілинних земель Євразії неабиякий внесок наприкінці XIX — на початку та всередині XX ст. зробили українці. У XVIII ст. українці почали заселяти необроблені землі Північного Кавказу. Потім українські воли та плуг пройшли шлях від України через Поволжя, Урал, Західний Сибір аж на Далекий Схід. І нині скрізь, де знаходяться в Євразії чорноземи та чорноземні ґрунти, живуть і обробляють землю нащадки українців — представників однієї з найдавніших хліборобських націй світу.

Рівнини: Східноєвропейська, Західносибірська, Велика Китайська, Прикаспійська, Індо-Гангська, Месопотамська низовини, плоскогір’я Декан, Середньосибірське;

гори: Піренеї, Альпи, Апенніни, Карпати, Скандинавські, Уральські, Кавказ, Тянь-Шань, Гімалаї (Джомолунгма);

нагір’я: Тибет, Іранське;

вулкани: Гекла, Везувій, Ключевська Сопка, Фудзіяма;

Пустелі: Каракуми, Гобі, Руб-ель-Халі;