В житті мене ти й знать не знаєш...

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш...

Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні сумні

О ні Являйся зіронько мені Хоч в сні!

Стелися доле рушниками у цей святковий гарний час.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця Істину.

На жаль доню ти тут не можеш командувати.

Справді не дай Боже жити в епоху перемін.

Ти принеси мені птаху дрібку зорі із Чумацького Шляху.

Гей друже мій темний над силу ума вже дужчої сили й на світі нема.

Так ось який ти світе зелен давно відомий з вицвілої казки.

Я відразу тебе впізнала о мій любий мій маленький!

Я люблю тебе поле простір твій широчінь твої пахощі й цвіт.

Через тумани лихі через великеє горе ти світиш мені моя зоре.

Рідна мати моя ти ночей не доспала і водила мене у поля край села.

Припливайте до колиски лебеді як мрії опустіться тихі зорі синові під вії.

Натале

Іллю

Насте

Зою

козак, син, Ганнуся, Павло

товариш, директор, Катруся, Петро

батько, слухач, Катря, Ігор

дідусь, лікар, Леся, Андрію

Грай моя пісне, як вітер грає!

Верни до мене , пам*яте, моя, нехай ляже вагою земля.

О, земле, втрачена, явися...

Фантазіє, богине легкокрила, ти світ мрій для нас одкрила...

О слово , рідне...

Зіроньки ясні небо вкрили, вийди дівчино, до мене...

Гетьман кланяється ваші милості, святий владико і просить молитов.

Я люблю тебе, поле, твої пахощі...

У небі сяяли ...

Горіли..., наче ліхтарі.

Сяйте ... ясніш!

У вікно ми побачили ...

Спи ж ти, малесенький, пізній- бо час!

Тішся, дитино, поки ще маленька.

Гетьте, думи, ви хмари осінні...

Вставай, хто живий, в кого думка повстала...

Олегу

Олеже

Параско

неньку