Хвилею зеленою здіймається навесні Батиєва гора.

П’ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів.

Тут ми з Піратом і кинулись до моркви.

Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

Визволені не можуть забути своїх визволителів

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Буде змушений упасти мертвим хижий птах.

Починає світати за лісом червоною барвою

Ми нічого спинити не в силі.

Сідати за стайню збирається сонце.

Намотати на вус — означає добре запам’ятати.

Іти мені додому неблизький світ.

Стати хліборобом радили мені з дитинства.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками.

Грудневі дерева стоять голі

Вести всі роботи з дотриманням графіка — золоте правило.

Найбільша наша турбота — виробити спільні рекомендації.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку.

Передавати досвід молодим — найбільше щастя.

О вісімнадцятій тридцять будь обов’язково вдома.

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

А три покоління селянського дому вмістились на знімках старого альбому.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Життя стає радістю для кожного у рідному краю.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

Боятися смерті — на світі не жити.

Заміж вийти — не дощову погоду пересидіти.

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

Любить людей мене навчила мати.

Моє серце прагне буять на просторі!

На дніпровській долині ромашка побита зів’яла.

Селяни виходять на городи, поля, копають і висівають у землю насіння.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Лози, кручі, висип, ліс — усе блищить і сяє на сонці.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.