А на Десні краса! Лози висип кручі ліс все блищить і сяє на сонці.

Голос духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких помісцях недолі й сліз.

Калина під вікном рідної оселі тополя на околиці села лелече гніздо на клуні криничка при перехресті доріг терпкий запах лісової конвалії усе це види нашого дитинства, наш духовний світ.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

Уся земля, мов килим під тобою, з усіх джерел дзвенять мої пісні.

За хвилю знов усе стихає і птахи, крик, і воза стук.

Все в нас є. Скільки щастя і світла, скільки сонця сьогодні над нами.

Навколо все миготіло різнокольоровими вогнями.

На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу якісь написи, дати, імена, сліди вибухів усе в зеленому нальоті часу, у струменях води.

Я бачу на мокрім, ще більш позеленілім бетоні викарбовано імена й прізвища мулярів, теслярів, бетонників увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.

Чого тільки не приховує в собі наша вишивка кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть.

Кожний вважав за честь щось подарувати своєму оборонцеві хто щит і меч власної роботи, хто шмат домотканного полотна, хто жбан із медом.

Пенсне поблискувало то тепло, то суворо.

Шевченка вважають основоположником нової української літературної мови,бо йому вдалося, поєднавши книжні, народопісенні, фольклорні, діалектні елементи з живою розмовною мовою, утвердити в літературні норми їх використання.

Шевченко утвердив і виховав національну гідність українського народу.

Плавай, лебедонько, по синьому морю.

Діти ваша мова прекрасна не соромтесь її не цурайтесь вона нічим не гірша за інші мови.

Роксолано Роксолано твоє ім’я мов дзвін.

Прощай прощай моя людино.

За правду браття єднаймось щиро єдиний маєм правий шлях.

Який вдалий малюнок!

Він обов’язково віддасть борг!

Скажи йому ласкаве слово.

Де поділись мої окуляри?

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький!

Не журися, козаченьку, ти ще молоденький!

Держись, Хома, іде зима.

Засмійся, Матвійку, дам копійку!

Язиче язиче, лихо тебе миче! Тільки те й робиш, що людей горбиш.

Слово честі, виправлю свої двійки!

Яку красу побачив я там сьогодні.

Хочу ось цього смачного морозива!

Наказую вам відійти подалі звідси.

Земле Тобі на рану не висиплю солі.

Зоре моя вечірняя зійди над горою.

А може зараз ти не в полі любий а десь у теплому гостиннім домі.

Прийми ж цей спів хоч тугою повитий та новий хоч гіркий та вільний.

Радуйся, земле моя, радуйся, рідний народе, сонце твоєї свободи цілому світу сія.

Обнімає земля небо голубе, о, моя Вітчизно, я люблю тебе!

Місяцю-князю, нічкою темною тихо пливеш ти стежкою таємною.

О земле ти моя, нема рідніш за тебе.

Мабуть Микола не запізниться.

Дмитро сподіваюсь не забуде про мій день народження.

Повідом нам принаймні про початок іспитів.

Театр признаюсь моє хобі.

Яна складає вірші по суті з п’яти років.

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

От бувало слухаю на відстані.

Не раз бувало гірко нене.

Працювать працювать безумовно!

У кімнаті здається нікого не було.

Наприкінці зими порожнім здається листяний ліс.

Я признатися ніколи не був у тайзі.

Звичайно ми побачимося з ними бо може все скінчиться й добром.

Повітря здається п’янким і прозорим.

Та ніч була на диво схожа.

На диво коло цього питання він найбільше морочився.

Він казав що не може мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправні забиті.

отже

чуєте

зрозумійте

адже

Весна ... розтопити не тільки лід у природі, а й у ваших душах.

Дитина ... мріяти про високі результати в спорті.

Хлопець ... розчарувати стару.

Чи замалу, чи ... завелику, одежу матимуть думки мої?

ніяким

підметом

додатком

звертанням

відокремленим додатком

відокремленим означенням

відокремленою прикладкою

відокремленою обставиною

Двері скрипнули в тиші сумовито й самітно.

Хтось із старших почав співати.

На обличчі вродливім очі в задумі.

Від широкого Дону холодний вітер віяв.