Отець Лісовський лякав гріхами й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого …

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

Отаман мене не скривдить чоловік він шанований.

На зеленій траві білі чайки сидять білі свічі горять на тарелях латать.

Тільки піде дощ одразу все оживає навкруги.

Трубив у свій ріг буяла весна.

Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голову на білую ручку; взяли її думки та гадки.

Серце стисло; до горла підкотився клубок.

На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з гаїв холодок дише.

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала; ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Могутні крила розпростуються для лету; їх не спинить ніяка сила у світі.

Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою.

Чайка сідає у воду – чекай доброї погоди.

Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати й землею: безмежний степ став ущухати, корився, ніжніша.

До самого виру під’їжджати небезпечно; підмиває лід.

Дощик перестав: усе навколо запахло, посвіжішало, заблищало.

Я підбіг до чайки, узяв її за крило: пташка була ще тепла, між білим пір’ячком на грудях чорніла ранка.

Художній живопис Григора Тютюнника виникав на ґрунті народного життя звідси письменник черпав прикметні риси своїх героїв, сюжети й багатство мови.

Рослинний і тваринний світ ховав у собі багато такого цікавого, невичерпного кожен день вражав усе новими несподіванками.

Не повернуть минулого ніколи воно пройшло і вже здається миттю.

Прийшла й сіла кінець стола своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла.

Від барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу, саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок.

Ніщо тут не обмежує тебе, ніхто нікуди не підганяє.

Тим часом вітер потужно роздимав полум’я, багряне гаддя де-не-де проповзало поміж людей, рвалося вперед…

В один край від табору тяглися поля, у другий – залягав рівний, як море, одвіку неораний степ.

Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човни поміж основою.

Глибше орати – більше снігу мати.

Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок…

Світ підлягає суворій необхідності, зима відповідає літу, весна – осені.

Сивіла дощем далечінь вода вже блищала на шляху.

Вилискують брили оброслі зеленим оксамитом водяних мохів розпускається білим шумовинням потік виграючи на сонці.

Я знаю моя мати і завтра піде в монастир їй незносні наші тривоги…

Явір зелененький на воду схилився козак молоденький сильно зажурився.

Нап’юся з живої кринички візьму доброти від землі.

Запорозька Січ підтримувала в народі дух свободи патріотичної лицарської доблесті звідси козацтво розлилось по всій Україні.

Бачу хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

Землі кланяйся низько до хліба буде близько.