Вулицею котиться віз із колесами, оббитими залізом.

Я розповів Юлькові, що їздив з батьком до Страдчого — невеликого села під горою, залісненою й стрімкою, на самому вершечку якої стара-престара дерев’яна церква.

Повертаючись увечері з тренування, Славко завжди заставав на столі склянку прохолодного чаю з цитриною і свої улюблені сухарики з родзинками.

Славко витягає з портфеля підручник і читає, затуливши долонями вуха.

Бджоли прилітали по мед густим роєм і так гули непримітні у зеленій майній липі що здавалося дерево співає.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

Стояла темна ніч холодна вітряна.

Досвітні вогні переможні урочі прорізали темряву ночі.

Дні летять повні сонця й музики.

Мама перегортає зошити списані широким чітким почерком та якісь аркуші розмальовані контурами відомих і невідомих континентів.

Заглиблена в спогади Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг.

Утомлені своїм довічним рабством вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Пісня волі споетизованої в дні лихоліття чаруючим акордом лунала в серцях молоді.

Втікачі поривалися туди де ще не чуть кайданів скованих на людей людьми.

На тлі цього нечупари різко вирізнялася Юлькова модна куртка й начищені до блиску черевики.

Славкові уявився справжній мамонт сумний і замислений.

Проте мріям українського прозаїка Михайла Коцюбинського про гімназію та університет не судилося здійснитися.

І можна досхочу тішитися уявою що це він білий кінь жене до водопою і сірих і гнідих і вороних і перістих.

Вони люди знають на Шептала можна покластися.

Уся цінність твору "Білий кінь Шептало" алегоричного оповідання в тому що воно жодною мірою не стратило своєї актуальності.

Читачі знають Ніну Бічую, як авторку прозових творів для дітей та дорослих.

Лілі як актриса із практикою, добре трималася на людях.

Чоловік на ім'я Степан, наблизився до огорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна покотилась од клуні.

Влітку ж мама перекидала скриню догори днищем і складала зверху різний непотріб — старі чоботи, шмаття, онучі.

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Прокидається наповнений зеленими пахощами степ.

Олеся йде сама дорогою легка, витончена.

Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий.

Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар.

Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя.

1

2

3

4

5