Сполучник – це самостійна частина мови, яка вживається для зв’язку однорідних членів та частин складного речення.

Сполучник виражає залежність одного слова від іншого.

Сполучники не бувають членами речення.

Не/начеб/то, ад/же, а/би, не/наче, ані/ж.

Як/що, в/міру/того/як, про/те, не/мов, що/б.

Через/що, тому/що, не/мов/би, не/хай, коли/б.

Щой/но, за/те, тим/що, мовби/то, та/й.

та ж я тобі сказав (адже);

тож не барися ( аби);

я теж прийду (також);

весна, проте ще холодно ( однак).

Будь/що, за/те, або/ж

Тому/що, дарма/що, або/ж

Отож/бо, тому/то, тільки/но

Про/те, при/чім, в/наслідок

Широкий, миттю, пів’яблука, коло, черемха.

Дніпро, понад, пахощі, крайній, в залежності.

Через те що, в зв’язку з тим що, внаслідок, із-за

Під, незважаючи на те що, з-поміж, край, як.

Ні живий ні мертвий; забіг до крамниці; в небі.

Ні так ні сяк; а-а; геть звідси.

Не чую криків; небо і зорі, говорять же.

Ні кроку; написати б книгу; він же найкращий

Розум за гроші не купиш.

Лунають лише пісні солов’їні.

Тече вода із-за гаю та попід горою.

Нехай квітне планета чистотою.

до(побачення), на(добраніч)

отож(то)(й)є, де(ж)пак, (ой)леле

(будь)ласка, ой(ой), гав(гав)

ба(бах), бу(у), ку(ку)

нехтувати, ненавидіти, не твій, неволя

неабищо, невиконана учнем робота, недобре, не ти

не другий, недруг, не мовби, нероблячи

нетурбуючись, нещодавно, неписаний, невесело

ох, еч, н-н-но, що, ех

а-а, ба, гай, де, ай

ой-ой, бач, ану, невже, кувікати

о, пхе, геть, овва, їй-богу;

Ах яка краса довкола!

О земле рідна, дай мені сили!

Ой як прекрасно навкруги!