Найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в Україні з червня 1917 р. до січня 1918 р. Голова — В. Винниченко. У першому складі було 9 осіб, згодом кількість зросла.

З’їзд кримськотатарського народу в грудні 1917, який утворив Меджліс і Директорію (парламент і уряд), проголосив Кримську Народну Республіку, ухвалив Конституцію.

Спочатку міська громадсько-політична організація у Києві, згодом — загальноукраїнський представницький орган Наддніпрящини, після проголошення УНР — парламент. Утворення - березень 1917 р. з представників ТУП та інших організацій. Голова - М. Грушевський. На осінь 1917 кількість членів - понад 800. Більшість були представниками від селянства. Входили представники 19 партій, головну роль відігравали УСДРП, УПСР і УПСФ.

Виборні тимчасові збори представників народу, покликані на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій. Третім Універсалом планувалося провести вибори і скликати дані збори. У зв’язку з україно-російською війною 1917-1918 рр. так і не були скликані.

Російський різновид комуністичної теорії та практики, втілюваний у життя РСДРП(б), згодом РКП(б), ВКП(б), КПРС. Термін стосується першої половини XX ст. Мав на меті встановлення комуністичної диктатури, тоталітарного режиму.

Українські добровільні військово-міліційні з’єднання, створені для самооборони й захисту правопорядку на традиційній основі. Відділи створювалися за територіальним принципом з селян і робітників. Вони брали участь у війні з радянською Росією. 1918 р. на вимогу німців розформовані.

Прихильники незалежності України, найвідоміший лідер на поч. XX ст. — Микола Міхновський.

Акти законодавчого характеру верховного органу влади, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії 1917-1918 рр.

У православ’ї церква, адміністративно незалежна від інших церков, повне самоврядування церкви, її незалежність.

Соціально-економічна політика більшовиків в УСРР періоду 1919-1921. Полягала у насильстві в економічній, політичній і соціальній сферах, що викликало опір населення. Характеризувалась встановленням продрозкладки, забороною торгівлі, націоналізацією підприємств, згортанням грошового обігу, загальною трудовою повинністю. Через масові повстання у березні 1921 скасована.

Офіційна політика придушення потенційних противників насильницькими методами, яку здійснювали більшовики часи Української революції 1917-1921 рр. Ініцвіатором терору був В. Ленін. Для проведення даної політики створено Всеросійську надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та саботажем.

Тимчасовий орган державної влади УНР, створений 14.11.1918 р. у Києві спочатку як тимчасовий верховний орган для організації антигетьманського повстання, згодом — як найвищий орган УНР. Склад: В. Винниченко (голова), О. Андрієвський, А. Макаренко, С. Петлюра, Ф. Швець. Після Акту Злуки членом став Є. Петрушевич. В лютому 1919 В. Винниченко вийшов зі складу органу, новим головою став С. Петлюра.

Насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її незалежності та територіальної цілісності.

Важке становище армії УНР восени 1919 після втрати Києва 31 серпня 1919 р.

Наступальна операція Галицької армії (УГА) в червні 1919 р. з метою розгрому поляків у районі Чорткова і визволення території ЗУНР. У ході неї військо ЗУНР вийшло на підступи до Львова.

Явище анархічного характеру в період Української революції. Невизнання місцевими отаманами центральної влади, захист групових чи територіальних інтересів. Серед отаманів були: Григор’єв, Зелений, Тютюнник.

Ідея об’єднання в єдину державу усіх етнічних українських земель. Уперше була здійснена в підписаному 22 січня 1919 Акті Злуки між УНР і ЗУНР.

Тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена царським урядом 1914 р. на окупованих російськими військами землях Галичини та Буковини з центром у Чернівцях, існувала до сер. 1917. Очолювали генерал-губернатори Г. Бобринський і Ф. Трепов. 1917 р. внаслідок відступу російських військ з Галичини і Буковини ліквідоване.

Вивезення з місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів.

Призов військовозобов’язаних запасу в армію під час війни.

Переведення збройних сил держави на організацію і склад воєнного часу.

Надзвичайний стан, до якого спонукали світ, спільноту міждержавні суперечності, що нагромадилися на попередніх етапах розвитку. Крайнє загострення цих суперечностей, що не могли бути розв’язані іншими методами призводить до застосування зброї.