Тільки один написав щось у центральну пресу, після чого стало багато краще, бо вже не подавали гнилої риби, а подавали гнилі сосиски.

Кажуть, що в Україні традиційно садять мальви та чорнобривці.

Ледве встигли вони вмитись і повдягати свої парадні кунтуші, як із замкової вежі розляглися звуки фанфари.

Він говорив так весело, що майже всі поснули.

Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, щоб дати дорогу автомашинам.

У який бік життя не поглянемо, скрізь побачимо, як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український.

Вода б’ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів.

Обережно підступав Катранник до станції, де вже потяга не було, як і озброєної варти також.

Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве встигає за нею.

Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі.

Після того, як провалився тут Лабунець обома колесами зразу, — не їздять.

Хотіла б я вийти у чистеє поле, припасти лицем до сирої землі і так заридати, щоб зорі почули, щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Він знав, куди Варка прати ходила, туди він сам прийшов і сів над водою.

Мав ще одне пристанище, куди тікав щоразу, як набридала йому юрба, що крутиться довкола князя.

Прилинь, сизий орле, бо я одинокий.

Глибше зарийтесь, забийтесь в снопки, щоб не знайшли вас голодні вовки...

І ніхто, мабуть, тієї пісні не міг до кінця так зрозуміти, як він…

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Часом весна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси і сінокоси.

Якби пес робив, він би в чоботях ходив.

Дідусь в'яже ятерину, як та Парка тче нитку людського життя...

Хоч була рання весна, надворі було вже гаряче.

Хмари швидко насувалися на нас, наче великі хвилі.

В мене аж очі рогом полізли від несподіванки, коли я вдих­нув незрівнянний запах лісових полуниць.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Хоч і не рідний він, але добра душа.

Усе свіже, зелене та яре, тому що село коло річки.

Аж над вечір впіймали риби, так що було чим повечеряти.

Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай.

Під стіною поспівав, як нерівний дзвін торкнув, сліпець-дідик з лірою.

Ті пісні любі, що несуть радість межи люди.

Ми у світ покликані для того, щоб усе зробити навпаки.

Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там...

Йшли в степи майстри ланів, дарма що дощ холодний сіяв.

Б'ється в сірі скелі, мов з кайданів хоче вийти на степи веселі.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

Сивина блищить у чорному чубі, наче озимина взялась інеєм на осінньому полі.

Якраз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу.

Вода в несамовитій течії б’ється об це каміння, причому хвиля вкриває його кучерявою піною.