Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І, як в намисті, вся в жовнах

Старий скупиндя – скурвисинська,

Дрижав, як Каїн, за алтин

Товстий, високий, кучерявий,

Обточений, як огiрок;

I вiйська мав свого чимало,

I грошикiв таки бряжчало,

Куди не кинь, був Турн царьок

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять

Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом,

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом

І дуже злая до людей;

Які лиш не остережуться,

А їй на острів попадуться,

Тих переверне на звірей.

.... тоді кружлав сивуху

І оселедцем заїдав;

Він, сьому випивши восьмуху,

Послідки з кварти виливав.

Розкудкудакалась, як квочка,—

Енея не любила — страх;

Давно вона уже хотіла,

Його щоб душка полетіла

К чортам і щоб і духне пах

Бо все з воєнними жила,

І бите з ними м’ясо їла,

І по трактирах пунш пила