Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Засип правду хоч золотом вона всеодно випливе доверху.

Афоризм має перевагу над романом його завжди дочитують.

Навкруги тиша скрізь ясно з поля вітерець віє з гаїв холодом дише.

Прокотився грім з розгоном грають блискавок шаблі пахне морем і озоном від притихлої землі.

Дурень має велику перевагу над людиною освіченою він завжди задоволений собою.

На віях заморожених коней заіскрилися паморозь під віями прикляклих вершників трималася ніч.

Весело бриніли набубнявілими гілками осокори задумливо погойдувала обважнілими косами береза.

Життя то стерняста нива не пройдеш ноги не вколовши.

Гасло полум'я на заході дотлівали червоні хмарки

Сміле слово то наші гармати світлі вчинки то наші мечі.

Голи степи дзвенів у небі жайвір воли поволі одміряли дні.

Вечорами вже не співали під вербами дівчата не витинали гопака гармоністи.

Не тополю високую вітер нагинає дівчинонька одинока долю зневажає.

На зеленій траві білі чайки сидять білі свічі горять на тарелях латать.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Не вчи плавати щуку щука знає цю науку.

Латаття ніжилось в озерах хитали ряску карасі.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

Зіставлення, протиставлення

Умови, часу

Причини, пояснення

Наслідку, висновку

Ластівки літають низько - завтра буде дощ.

На годину спізнишся - за рік не доженеш.

Ніколи не чекайте дива - робіть його самі.

Діла добрих оновляться - діла злих загинуть.

Забудеш товариша, зоставиш у біді - даремно ти на світ рождався

Людям не те що позакладало вуха - людям позакладало душі.

Час твій прийде з долею битися - сон пропаде.

Пізнаєш істину - увійде тоді у кров твою сонце.

Гляне - холодною водою обіллє.

Рухайся більше - проживеш довше.

Будеш сіяти з сумом - вродить печаль.

Здобудеш освіту - побачиш більше світу.

Як би ми з тобою не говорили, все одно не зрозуміємо один одного, бо говоримо на різних мовах.

Я втомлена, як квіти восени, котрі вже часом хочуть залишитись лише в далекій пам'яті дощів.

А за вікном щасливі люди про те, що є, і те, що буде, поміж собою гомонять.

Щоб до душі душею промовляти, треба, щоб ті душі поріднились.

Тепліше стає на серці, коли бачиш, що ти не цілком одинокий на світі.