На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

тож хай знають вороги

якими словами

на самоті мовчимо

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур ,

Всяхому голову крутить свій дур.

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий правправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих

Гукнула свіжо й весело на мулів,

І чутно уші правий з них прищулив,

І знявся пил, немов рожевий дим.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно