означення, виражене іменником

другорядний член речення, що характеризує дію і називає її час, місце, умову, спосіб дії, причину та ін.

частина мови, що називає ознаку дії та відповідає на питання який? чий? котрий?

дієприкметник разом із залежними словами

стосуються собового займенника

стоять після означуваного слова-іменника та конкретизують, уточнюють його значення

прикладка, що стосується власної назви та стоїть після нього

вживаються із словом як і означають в ролі кого? в ролі чого?

Як визволителів своїх нас зустрічали на кордоні.

Ліс зустрів мене як друга горлиць теплим воркуванням...

Івась як менший завжди терпів від Карпа.

Не треба забувати заслуг Рильського як перекладача.

На Ворсклі стоїть прославлена батьківщина Івана Котляревського Полтава.

І щастя квіти запізнілі сумують айстри у саду.

Знавець багатьох мов Франко багато перекладав.

Та ось на мене чижика малого війнуло небо хвилею вологию

Проте мріям українського прозаїка Михайла Коцюбинського про гімназію та університет не судилося здійснитися.

І можна досхочу тішитися уявою що це він білий кінь жене до водопою і сірих і гнідих і вороних і перістих.

Вони люди знають на Шептала можна покластися.

Уся цінність твору "Білий кінь Шептало" алегоричного оповідання в тому що воно жодною мірою не стратило своєї актуальності.

Ніна Леонідівна Бічуя українська письменниця і перекладачка нині мешкає у Львові.

А ось Андрій Степанович його тренер.

І раптом сорока згадалася, що вони її тоді з тим хлопцем Юльковим приятелем віднесли до старої вчительки.

Свою першу книгу збірку новел та оповідань "Люблю сині зорі" Дрозд опублікував у двадцятирічному віці.

Вулицею котиться віз із колесами, оббитими залізом.

Славко витягає з портфеля підручник і читає, затуливши долонями вуха.

Я розповів Юлькові, що їздив з батьком до Страдчого — невеликого села під горою, залісненою й стрімкою, на самому вершечку якої стара-престара дерев’яна церква.

Повертаючись увечері з тренування, Славко завжди заставав на столі склянку прохолодного чаю з цитриною і свої улюблені сухарики з родзинками.

Він усе забував, крім тремтливої ілюзії волі та влади.

Славко прийшов і знову став при порозі, несміливий і чужий у великому спортивному залі.

Зараз на сцену виходить Лілі, і сьомий "Б" сидить на гальорці, і тільки його, Славка Беркути, нема у залі.

Всі бійці і командири, а їх було в землянці чоловік тридцять, раптом заворушились і, розташувавшись для довгого приємного слухання, притихли.

Шофер літній чолов’яга мав атлетичну будову тіла.

Хмарніючи, мов дитя, зносився думкою до Бога.

Мовте, кошовий отамане, про що річ.

У грудні Петро Сагайдачний сповіщав про похід на бусурманські вежі.