У мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці.

Кохати – нові землі відкривати, нюанси свіжі й відтінки нові.

Не встигне вийти річка з берегів – весна пливе під парусом акацій.

Була зима. Ішов зелений сніг. За ним – рожевий. Потім – фіалковий.

Уміння господарювати – ціла наука, а перетворення зім'ятих речей на акуратні та красиві – то справжнє мистецтво!

і ми прагнемо осягнути її глибинну суть.

прихована в алегоричних образах.

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

саме вона становила сенс життя мудреця.

саме так можна «побачити» його інтелектуальний рівень.

який по-новому оцінює давно відомі історичні факти.

потім ставлю йому питання, аналізую почуте.

потенційного натхненника моїх креативних рішень.

і саме це допомагає мені більше дізнатися про нього.

Краще кепсько виконати свій обов’язок, аніж добре – чужий.

Бути особистістю – це бути самостійним джерелом дії.

Звільнишся від зла – у тебе залишиться лише добро.

Любов, щирість, милосердя – такі риси має виховувати в собі кожен.

Я знаю лише одного тирана – тихий голос мого сумління.

оскільки були створені власне для цього.

й полегшувати життя в інформаційному світі.

але надмірна залежність від них є небезпечною.

їхня важлива функція – пошук інформації.

мотивованому до здобуття нових знань.

На білу гречку впали роси веселі бджоли одгули.

Поплив би я на той бік човна не дають.

Мені снилось мельник я у старому млині.

Сонце впало на сизу хмару обрій полум’ям запалав.

А вранці осінь встане в косі янтарній нитка сивини.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду

Переконатися пора зробивши зло не жди добра

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості

У товаристві лад усяк тому радіє

Не повернуть минулого ніколи воно пройшло і вже здається миттю

Була б охота знайдеться робота.

Оксані радість мати одрізала з полотна хустку.

Сохне стерня затихають лани.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Здалось на мить пливе у небі срібний човен.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Здобути волю – то мій рай.

Тонкі брови, русяві дрібні кучері, рум’яні губи – усе це дихало молодою парубоцькою красою.

Я тільки тепер побачив село – нужденну купку солом’яних стріх.

Від малих дітей голова болить, а від великих – серце.

Прийде осінь – у засіках буде хліб золотий.

Літо дбає - зима проїдає.

Говорить - шовком шиє.

На морі ставало темно: з берега насувала важка хмара.

Закон життя один - вірно служити своїй державі.

Сонце, піднімаючись угору, привітно гріє; жаворонки, в'ючись над дорогою, лагідно щебечуть.