Весна прийшла, та якось несподівано!

Жінки втомились бути непрекрасними.

За правду, браття, єднаймося щиро.

Шматоа землі, ти звешся Україною.

Згаяного часу і конем не доженеш.

По блакитному степу вороний вітер.

Пахло колосом, стернями і волошками.

На прощання, милий брате, що сказать тобі?

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу.

На узліссі і галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Пам'ять могла б убити нас, коли б не мала рятівної властивості забувати.

Далеко не чути звуки, гучно линуть голоси.

Ясної, тихої днини кружляє над землею, сідає на обличчя павутиння.

Пташині зграї злітають високо в небо, і від того здіймається вітер.

Осінь не забарилася, бо закони природи неблаганні.

Не доля вирішує - людина творить свою долю.

Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг.

Світло хлюпнуло по верхівках дерев, замиготіло, застрибало по кущах.

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється.

Досвітній вогонь запали, поки ще зоря не заграла.

Сідають на озера уночі натомлені в дорозі дикі гуси.

Вітер загуляв, заблудив у полі та й пита дороги у сестри-тополі.

І від щастя, а може, від горя промінь сонячний серуе пропік.

називне

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

називне

двоскладне неповне

звертання

вставне слово

однорідні члени речення

відокремлені члени речення

означено-особове

неозначено-особове

узагальнено-особове

безособове

називне