Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль 

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем 

Присудком

додатком

обставиною

підметом

Буди вже ясне сонце, комашину, дерева, трави — все.

У прозорій імлі спалахували миготливі вогники: червоні, блакитні, зелені.

Тобі, народне слово, у славі й цвіті сам Бог велів перемагати й жити!

Усюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги — росли молоді осокори.

Сниться мені поле, вечори барвисті, береги пахучі рідного Дінця 

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля 

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави… 

І в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється 

Хоч у лісі, хоч у полі шукатиму долі.

І в душу западуть і волошки, і поле.

Усе на землі прагне сонця, спокою, радості.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехеризаду

розведене пастухами ще зранку.

що залишили недолугі туристи

і ховається за ліс сонце

і залишає по собі лише іскорки

З діда-прадіда зеленіють під сонцем поля України, у сивій давнині губиться перша рілля.

Собака стояв під грушею, не ворушився і не зводив з Миколки здивованих очей .

Почувся шерхіт босих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня.

Земля на тих полях була чорна, багата і сита

Велика Китайська стіна, руїни Колізею у Римі чи давньогрецький Парфенон в Афінах варті уваги і пошани.

І навіть Остап побачив той футбол на стадіоні.

Культура західноєвропейського середньовіччя мала три смислотворчих вузли: церкву, замок та місто.

Лози висип кручі ліс усе блищить і сяє на сонці

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне

Осінній смерк і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання

Будинки садки сніги усе мліє в теплі сонця