Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки, поцілувавши кожну перед тим.

Дорога зіп'ялася на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло й гуркотіло два трактори в полі.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло.

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Закінчилася злива і хмари розійшлися.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я вловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Шаблю вибито з рук але із серця не вибито дух волі й жадання краси!