На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь.

А полуниці довкола в рясній росі, і роса на них крапеляста, велика, мов полуниці.

Незабаром капітан зі своїм юним радистом уже був на борту, серед практикантів: причал зрушився з місця й поплив од них разом з кремезною постаттю Сухомлина.

А тепер уже й полігона нема, безмежні степові простори нині вільно відкриті для чабанських отар.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Пролунав постріл почалися змагання.

В мене була лише мати, та був іще сивий дід.

Ніхто не знає походження назви річки Псло, бо губиться вона в туманній далечівіків.

Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снують.

Сміється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу.

приховавши емоції, думав про майбутнє».

але музика була йому знайома».

що душа його переповнювалася незрозумілими почуттями».

і такої відчайдушності в мелодії».

щоб ще раз почути магію сонячних променів».

який був обсаджений дбайливою материною рукою».

поки сходило весняне сонечко».

й грав свою незрадливу мелодію весни».

У нашій сім’ї завжди лунала українська мова, у хаті було чимало українських книжок, дитинство минало в атмосфері народних пісень і казок.

З глибокою пошаною згадую своїх батьків головним чином тому, що вони достойно виховували своїх дітей у любові й відданості своїй Вітчизні Україні.

Зривається вихор, і білий-білий цвіт метелицею в’ється по галявині.

Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив.

Стояла непорушна тиша, урочиста й ніби свята, а згори валив і валив лапатий сніг.

Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть.

Щасливий я, що народився на твоєму березі, Десно, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду.

Лози мліють, лози сяють, лози віти простягають, щоб обняти срібну хвилю і на смерть розцілувать

Сонце до половини сховалося за хмару, тiльки червоний пiвкруг його ще палахкотiв зверху.

Прозора пелюстка молодого мiсяця не тьмарилась, не танула, а наливалася свiтлом.

Барви ярiли, мiнилися, переходили одна в одну й нарештi меркли.

Золоте листя зривається з гілки, кружляє, вальсує над землею, виблискує в сонячному промінні.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.