Любив дід гарну бесіду й добре слово

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста

Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкриленість барв

Раділи і садок, і поле, і долина

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишне-вого садка

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважає сумного серця

А весілля в нашої донечки буде пишне людне та багате

Хай тобі стелиться біла дорога та зелено вруняться обабіч жита

Верби понахилялися до мене та й шепочуть довгастими листочками

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м'ятою, і кропивою.

А чи не занадто я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату?

розведене пастухами ще зранку.

що залишили недолугі туристи.

і ховається за ліс сонце

перетворюючись на чорне попелище.

і залишає по собі пустку.

Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтлинп

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в сaдочку під вишнею.

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів.

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий

Надворі пахне молодим осокорячим листям

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом

Під осінніми високими зорями затихають оселі

Вгарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє

Сльози радості збігають по чисто виголених худих щоках

1, 2

2, 3

3, 4

1, 3

1, 4

Лупиться під палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки

Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі

Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі

Ліворуч на стіні чорніли ковані двері угорі високий критий залі-зом дах.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

У лісі не було нічого ані грибів ані ягід ані черешень.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж!

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

І це повітря і покручені лози і зів'яла трава усе це мимохіть нага-дувало їй щасливі хвилини життя.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна

було викосити косою в траві.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної нестримної сили.

1

2

3

4

5

І все поволі зникає море скелі земля.

Скрізь червоно на небі і на узгір'ях і на горі.

Усе зникло наче в казці місто гори поле гай.

Луки гори пишні сади усе зелене й принишкле.

Пиши про все про тишу й буруни про більма рабства й гострозорість волі.