Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло.

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Мені чомусь наснилася весна, така ясна, така сліпучо-біла.

Життя гортає сторінки, не зупиняється, годинник свариться роками на стіні.

Розгулялось літо в росах, в золотих пшеничних косах, в полинових перевеслах,

Самотність — як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

Давай ще раз побудемо ми разом, нам вечір цей сам Бог подарував.

П’єм дикого ячменю буйний солод.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Струшую роси — свідків сходу сонця.

Навколо буйний цвіт чорнобривців.

Трохи вище від ставка — млин.

Марудна справа — жити без баталій.

Навколо тільки дрімучий тютюн і мак.

У долині — луки, трави по пояс.

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Батьківщину і матір не вибирають.

За вікном жоржини й чорнобривці.

Твої спогади світлі, але щемливі.

Вузенька вуличка. Повита стіна.

У синіх відрах листя лопушине.

Нарешті ремонтують магістраль.

Бережи честь змолоду.

Правди не сховаєш.

Поспішайте творити добро!

День народження святкуватиму пізніше.

Держи кишеню і уста замкненими.

Правда неправду перетягне.

Немає пісні без любові.

Жінки втомились бути непрекрасними.

Весна прийшла, та якось несподівано!

За правду, браття, єднаймось щиро.

Шматок землі, ти звешся Україною.