А. Щасливий, хто сни має милі.

Б. Скільки голів, стільки й умів

В. Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Г. Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Д. Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

А. Хоча була північ, спати не хотілося.

Б. Де кров текла козацька, трава зеленіє.

В. Куди серце летить, туди й око глядить.

Г. Де є страждання, там нема краси

А. Хоча була північ, спати не хотілося.

Б. Де кров текла козацька, трава зеленіє.

В. Куди серце летить, туди й око глядить.

Г. Де є страждання, там нема краси

А. Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Б. Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

В. Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі.

Г. О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Д. Беруть на кпини молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.

А. Здавна відомо, що заборонений плід найсолодший.

Б. Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

В. А наше діло — все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Г. Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Д. Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

А. Слова я чую барвінкові, і серце щемно завмира.

Б. Вересень з з вітром осіннім стрівся у полі мені, став пригощати насінням, яблук приніс в пелені.

В. Невесело на світі жить, коли нема кого любить.

Г. Місяць піднявся високо вгору, зорі вкрили все небо.

Д. Чи то я заспівав, чи то мною земля заспівала?

А. порівняльне

Б. умови

В, причини

Г. мети

Д. з'ясувальне

А. Невесело на світі жить, коли нема кого любить.

Б. Як не буде птахів,то й людське серце стане черствим.

В. Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Г. Я воскрем, щоб із вами жити під шаленством весняних злив

Д. Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими.

А. обставинне причини

Б. обставинне умови

В. обставинне часу

Г. обставинне міри і ступеня

А. А може, то така правда, як на вербі груші.

Б. Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині.

В. Як нема чого їсти, то й святий збунтує.

Г. Розкажи мені, зоре, як правильно жити.

А. коли почало сходити золоте сонце.

Б. хоч нас умовляли цього не робити.

В. що давно обріс цікавими легендами.

Г. щоб сховатися від пекучого сонця

Д. аби до вечора повернутися додому.

А. І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Б. Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

В. Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Г. Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Д. Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

А. Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Б. Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

В. А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Г. Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Д. Вночі, коли вся природа спить, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

А. коли настане слушна мить.

Б. якщо наполягатимуть друзі.

В. як велить чисте сумління.

Г. про що мовчить більшість.

Д. хоч на творчість немає часу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Ці місця стали дорогими для них уже тому, що тут ходили їхні хлопці, тут заліковували свої рани, звідси писали дівчатам листи.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

як кожен із нас і планував.

оскільки клей наносили нерівномірно.

бо створене власними руками дороге.

А. Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Б. Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

В. Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

Г. На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Д. Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

коли сонце заховалося за хмару.

хоч негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

якого ой як чекали в таку посуху.

що аж шибки затряслися в домі.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа буйно й розкішно, що аж все місто плаває в задумленому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою співала заграва.

як хвилюється в шторм море.

ніби солов’їха в гаю щебетала.

ніби в нашому ставку живе сом.

наче підручники видаватимуть завтра.

як краще готувати великодню паску

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам!

Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур’янів, глибоко зорана, розпушена.

3 дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Ми держались за руки, підняли догори голови і слухали, як грають у цвіту бджоли.

У гаю, …, свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, … .

У тих місцях пісні, …, ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .

Вислів… є двоскладним реченням.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Мені на сірому причалі, де стільки злизано слідів, такого море намовчало в своїй одвертості сліпій.

А крило моє травневе повертає до весни, де на третім полустанку прокидається жасмин.

На старому звалі, де одвічно сивів полин, в чистій радості, в білій печалі кораблятами вишні пливли.

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води?

Я їду туди, де мене чекає степ, тихі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Завжди збираємося того вечора.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Навіщо мені весна, коли твої очі — проліски?

Як сьогодні пам’ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення.

• У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

• А як вечір срібними човнами пропливе між парами в саду, над твоїми чистими думками зіркою щасливою зійду.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерта хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Коли наступає темна ніч… .

… адже Муза від мене далеко.

… у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення … .

Хоч була ще зима, але в газетах все частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з’явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

• На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

• Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас, було.

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з острова нанесло намулу.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Та не злічить віків, що встигли вже пройти

Наговорив стільки, що і в шапку не забереш.

Як тільки велике свято … .

… так що готуйте, мамо, вечерю.

… аби розвіяти сум і тривогу.

… бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався,

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

• Якась дивовижна сила жила в цьому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожий на Прометея

Досить бути любленим хоч би однією людиною, щоб дочувати себе щасливим.

Дарма що стоило тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

Щовечора, як зіронька сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить.

Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя!

хоч і часу зовсім мало

коли удосвіта виїдеш.

бо час трапези перенесли

так що голодним не лишишся.

адже ще часу доволі багато.

Людина в небезпеці, коди вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива і співають пісень.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило.

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

мети

означальне

з'ясувальне

часу

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами

Здавна відомо, що заборонений плід найсолодший.

Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташина.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний.

Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

За високою стрункою дзвіницею, що так

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалася довгою грядою підводного каміння.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що пакуй валізи на чемпіонат.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого.

Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке.

Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови так, що на них ледве держались шапки.

Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б обминула пісенна стихія, щира вдача?

Справжній письменник повинен прагнути до того, щоб читачі глянули на себе, на свій народ його очима.

Хоч земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з урожаєм, уже таборились.

1Г 2В 3А 4Д

1Д 2Г 3В 4Б

1А 2В 3Б 4Д

1Д 2В 3А 4Б

1. 1Г 2В 3А 4Б

1А 2Г 3Д 4Б

1А 2В 3Д 4Б

1Б 2Д 3А 4Г

1Г 2В 3А 4Д

1А 2Д 3Г 4В

1Д 2Г 3В 4Б

1А 2В 3Б 4Д

1Г 2Д 3Б 4А

1В 2Д 3А 4Б

1Д 2Г 3Б 4В

1Д 2Г 3Б 4А

1В 2А 3Г 4Б

1Г 2В 3Д 4А

1Г 2А 3Д 4В

1Д 2Г 3А 4Б