народився в с.Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині. Навчався в Острозькій академії. У 1618р. повів козацьке військо разом з поляками на Москву. Похід закінчився Деулінським перемир’ям. З ініціативи Сагайдачного у 1620р. було відновлено ієрархію православної церкви, митрополитом стає Іова Борецький. Допомагав полякам у Хотинській війні 1621р.

народився в сім’ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет. Навчався в Львівській братській школі, Замойській академії. Восени 1631р. заснував Лаврську школу, незабаром лаврську школу було об’єднано з Київською братською і з 1632р. постає Києво-Могилянська колегія. Автор книги «Требник» (1646р.)

З 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. У 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Після підписання Віленського російсько-польського перемир’я у 1656р. переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Гетьман Правобережної України . В 1668р. гетьман обох боків Дніпра. Разом з армією турецького султана Мохаммеда IV в 1672р. пішов походом на Галичину, в цьому ж році підписав Бучацький договір. В 1669р. намагався досягти протекторату Туреччини. Зрікся булави у 1676р.

Навчався в Києво-Могилянські колегії та єзуїтській колегії у Варшаві. В 1687р. гетьман підписав з Московією Коломацькі статті, В роки Північної війни у 1708р. перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Цей крок гетьмана Московія в особі царя Петра І розцінила як зраду. Було знищено столицю гетьмана місто Батурин та зруйнована Чортомлицька Січ. Після Полтавської битви (1709р.) змушений був залишити територію України. В 1710р. помирає в м.Бендерах (Молдова).

У 1750р. російська імператриця Єлизавета затвердила його на гетьманство. Протягом 1760-1763рр. провадилась судова реформа, наслідком якої Гетьманщина мала перетворитись з військової на цивільну державу. У 1763р. імператриця Катерина ІІ отримала прохання старшини закріпити гетьманство за родом Розумовських. Це було однією з причин ліквідації гетьманства (1764р.)

Філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог. Працював викладачем етики та поетики в Харківському та Переяславському колегіумах. Автор творів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни харковскія ». Його пісню «Всякому городу нрав і права» використав І.Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Йому належить вислів: «Світ ловив мене , але не спіймав».

у 1812р. під час російсько-французької війни сформував український козацький полк. У 1817 – 1821рр. директор Полтавського театру. Із 1818р. брав участь у діяльності полтавської масонської ложі «Любов до істини». 1798р. виходить перша частина «Енеїди» (перший твір нової української літератури). Створив п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-Чарівник».

Ад’юнкт-професор (вчене звання у дореволюційній Росії і Західній Європі) кафедри російської історії Київського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846р.) та автор його програмних документів, зокрема «Книги буття українського народу».

один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846р.), за участь у діяльності якого був заарештований. У 1858-1863рр. у Петербурзі редагував український журнал «Основа». Автор першого історичного роману «Чорна рада». Створив українську абетку (кулішівка).

У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар". Був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. В 1844р. вийшов альбом офортів «Живописна Україна», де представлені роботи художника на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Б.Хмельницького»). Один із учасників Кирило-Мефодіївського братства (1846р.), за участь у діяльності якого був заарештований.

вважається речником західноукраїнського національного відродження. Навчався в духовній семінарії та університеті у Львові. У студентські роки був організатором і лідером «Руської трійці» (1832р.), співавтор альманаху «Русалка Дністровая» (1837р.), один із перших перекладав «Слова о полку Ігоревім».

представник руху «хлопоманів» ( на сторінках журналу «Основа» (1861-1862рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутись до українського народу, якого колись зреклися їхні предки.). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881р.). Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістало назву «нова ера» (1892р.).

один із активних діячів південно-Західного відділу Російського географічного товариства і Київської (Старої) громади. В 1875р. емігрував до Швейцарії, де в Женеві видавав перший український політичний журнал «Громада» (1878р.). поширював ідеї соціалізму, який мав громадівський характер.

співпрацював у журналі «основа» та Київській громаді 1863р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» [. Мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу».], який згодом стане гімном. У 1873р. управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876р.) його було заарештовано і вислано з України

великий кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Засновник пантюркізму. Був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор їхньої традиційної ісламської культури. Почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою «Перекладач-Терджиман»

один із засновників Русько-української радикальної партії (РУРП), згодом відмовився від соціалістичних поглядів і став членом Української національно-демократичної партії (УНДП). Очолював в НТШ філологічну секцію. Літературні творчість розпочав у 70-х роках.

заклав основи національного музичного мистецтва. Пройшов школи Лейпцизької та Петербурзької консерваторій. Автор перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький»; опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба».

один із найвизначніших світових дослідників сходу, письменник. Із 1918 року працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.

поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист. Брала активну участь в українському національному русі. Відомі твори: «Лісова пісня» (1911р.), «Бояриня» (1913р.). Дочка письменниці Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. ЇЇ дядько — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем.

Український композитор, диригент та отець УГКЦ, який розвинув хоровий стиль на Галичині. Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та театральної музики. Один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи.

українська всесвітньо відома оперна співачка з Галичини. У 1893р. дебютувала на сцені Львівської опери. Із 1895р. виступала в усіх великих операх Європи та Америки. Партнерами на сцені були Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй"