Південна Америка

Південна Америка

• найдовші гори планети Анди

• найдовшу річку у світі Амазонку

• найпотужніший у світі водоспад Сеті-Кедас (або Гуайра) на річці Парана

• найвищий водоспад на Землі Анхель на притоці річки Оріноко

• найвисокогірніше і найбільше за площею судноплавне озеро Тітікака

Південна Америка — найвологіший і найзеленіший материк планети.

• найбільше болото на планеті Пантанал

• найдовшу пляжну смугу Землі розміщено на узбережжі Бразилії завдовжки 7,5 тис. км.

• Південна Америка має високогірні столиці світу: Ла-Пас, адміністративну столицю Болівії, 3640 м над рівнем моря; Кіто, столицю Еквадору, 2850 м; Сукре, юридичну столицю Болівії, 2750 м; Санта-Фе-де-Богота, столицю Колумбії, 2640 м.

• ​

У північній, і особливо у південній частинах, материк звужується. Найширший він приблизно на широті 5° пд. ш. Окрім того, Південна Америка має близьку з Африкою й Австралією геологічну будову, адже їхньою праматір’ю була Ґондвана.

Тут мало заток і островів. Найбільший із них — Вогняна Земля на крайньому півдні, відділений від материка вузькою Магеллановою протокою.

За площею (18 млн км²) Південна Америка поступається Євразії, Африці та Північній Америці, з якою вона, поєднавшись вузьким Панамським перешийком, утворює одну частину світу — Америку. Ця частина світу має площу 42 млн км² і поступається за площею Азії (44 млн км²).

Південна Америка омивається водами двох океанів — Атлантичного на сході та Тихого на заході. Узбережжя Атлантичного океану довше за тихоокеанське. Північні береги материка омиває Карибське море басейну Атлантичного океану. Широка протока Дрейка відокремлює Південну Америку від Антарктиди.

Відстань між крайньою північною (мис Гальїнас) і крайньою південною (мис Фроуерд) точками континенту перевищує 7000 км. Крайня східна (мис Кабу-Бранку) точка материка віддалена від крайньої західної (мис Паріньяс) більш як на 4500 км.

Першими серед європейців в Америці, як у частині світу, побували нормани. Сприяло цьому те, що північна частина Північної Америки лежить найближче до Північної Європи.

Христофор Колумб у пошуках шляху до Індії підійшов до північного узбережжя Південної Америки 1492 р. У 1498 р., тобто через-6 років після свого першого плавання, він увійшов у гирло річки Оріноко. Так відтоді для європейців відкрився один із найвіддаленіших від Європи материків.

​Південну Америку люди заселили пізніше за інші материки, 12-15 тис. років тому. Імовірно, вони проникли до Америки з Азії запасів пізнього палеоліту — близько 35 тис. років тому. На Землі тривав льодовиковий період, і Берингову протоку, що з’єднує Євразію й Америку, було вкрито льодом. Народи Азії тих часів мігрували через протоку в пошуках нових земель. Але щоб дійти до півдня материка, вони витратили ще близько 20 тис. років.

Вогнем і мечем пройшлись європейці від східного до західного узбережжя Південної Америки. Підкоряючи індіанців, вони вбивали місцевих мешканців, грабували та спалювали все на своєму шляху. Було зруйновано унікальну культуру місцевих народів — індіанців майя, ацтеків та інків, знищено їхню безцінну культурну спадщину. У переважній більшості завойовниками Південної Америки були іспанці та португальці. Наприклад, державу інків було знищено іспанцями протягом 1531-1533 рр.

Внесок у дослідження Південної Америки зробив італієць за походженням Америго Веспуччі. Він, на відміну від інших мандрівників, уже тоді зрозумів, що ці землі не є Індією. Веспуччі побував на Пн. та Сх. узбережжях материка, дав назву невеличкому поселенню на палях в затоці Маракайбо Венесуела — «маленька Венеція» тощо. Веспуччі детально описав природу та населення цієї частини Південної Америки.

Александр фон Гумбольдт — видатний німецький географ, ботанік, мандрівник, тривалий час добивався дозволу на відвідування та дослідження іспанських колоній у Південній Америці. Згодом разом із молодим ботаніком Бонпланом не без пригод і перешкод йому пощастило влітку 1799 р. висадитись на берег материка в межах сучасної Венесуели.

Під час цієї подорожі в Гумбольдта виникла ідея взаємозв’язку між кліматом і рослинним світом території, яку він поклав у підґрунтя ботанічної географії або, як ми зараз кажемо, географії рослин.

На початку 1802 р. мандрівники досягли міста Кіто. Тут вони близько року вивчали вулкани, зокрема Котопахі та Чімборасу. Сходження на останній вулкан (6310 м) було для того часу світовим рекордом із альпінізму.

Пізніше близько року Гумбольдт вивчав географію Мексики, діяльність тутешніх вулканів, природу Кордильєр.

Результати майже п’ятирічної подорожі до Америки були для того часу просто грандіозними: геологічні, астрономічні, ботанічні, гідрологічні й інші дослідження, визначення напрямків і відкриття нових гірських хребтів, визначення координат географічних об’єктів, зоологічні та ботанічні колекції — 4000 видів рослин, з них 1800 нових для науки тощо!

Південна Америка лежить на стійкій Південноамериканській платформі (центр і схід), на заході знаходиться складчастий пояс Анд альпійської епохи горотворення. Амазонська низовина за площею є найбільшою рівниною Землі. Північні та південні краї прогину, у якому знаходиться Амазонська низовина, що в тектонічному відношенні відповідають виходам фундаменту платформи, тобто щитам, ще й досі не вирівнялися остаточно — це Гвіанське та Бразильське плоскогір’я. На Гвінейському плоскогір’ї, в тій його частині, що називається Ла-Гран-Сабана, знаходяться неприступні плато, які підносяться на кілька сотень метрів над гористою місцевістю. Вони мають пласкі вершини, прямовисні стіни та складаються із червоних пісковиків. У Південній Америці їх називають мезас, або столи. Місцеві індіанці іменують ці дива природи по-своєму — тепуї. Один із найвищих і найграндіозніших «столів» індіанці називають Рорайма. Він підноситься над рівнем моря на 2810 м і знаходиться на перетині кордонів Гайани, Венесуели та Бразилії.

​За останні сотні мільйонів років внутрішні сили Землі піднімали, опускали та рухали платформу на захід. Унаслідок підняття платформа прогиналася, у прогинах накопичилися морські та континентальні відкладення, формувався осадовий чохол платформи. Такий прогин відповідає Амазонській низовині.

Бразильське плоскогір’я — найбільше за площею на материку. Східний його край піднято. Тут, поблизу берега Атлантичного океану, знаходиться і найвища вершина плоскогір’я — гора Бандейра (Прапор) — 2890 м. Уздовж північно-східного узбережжя материка та в долинах річок Амазонка, Оріноко та Парана утворилися великі рівнини, які розміщуються в прогинах Південноамериканської платформи — це Орінокська та Ла-Платська рівнини.

Анди - молоді гори тягнуться від Карибського моря до острова Вогняна Земля більш як на 9000 км. Вони складаються з кількох паралельних хребтів, які повторюють обриси західного узбережжя материка. Між ними знаходяться улоговини та плоскогір’я. У північній і південній частинах гори звужуються до 200 км, у середній — розширюються до 800 км. Найвищою вершиною Анд є гора Аконкагуа (6959 м).

В Андах триває процес гороутворення, тому тут часто відбуваються сильні землетруси та виверження вулканів. Найбільшими діючими вулканами є Котопахі та Льюльяйльяко, останній є найвищим вулканом світу — 6723 м.

Останній катастрофічний землетрус відбувся в Андах 1960 р. Потужні підземні поштовхи тривали на території Чилі 7 днів. За цей час було зруйновано 35 міст, сотні інших населених пунктів, загинуло близько 10 000 чоловік, понад 2 млн мешканців (це приблизно чисельність населення такої країни, як Латвія або Словенія) залишилися без житла. Цунамі зруйнували портові споруди та рибацькі поселення.

Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень. Процеси формування рельєфу тривають.

На півночі материка в товщах осадових порід і шельфі Карибського моря знаходяться найбільші у світі запаси нафти. Природний газ і нафту виявлено також у різних місцях Ла-Платської та Амазонської низовин.

У найдавніших докембрійських гірських породах Гвіанського та Бразильського плоскогір’їв знаходяться родовища заліза, руд кольорових металів і дорогоцінного каміння, золота, алюмінієві, цинкові, олов’яні, вольфрамові та уранові руди, платина, нікель, алмази. В усьому світі відомі родовища смарагдів, розсипні родовища платини та золота, вміст яких у річному піску збільшується після кожної зливи. Навпаки, посушливий клімат на крайньому заході материка сприяв утворенню в майже сухих водоймах йоду та відомої чилійської селітри у пустелі Атакама, з якої виробляють азотне добриво.

У Бразилії знайдено найбільше родовище коштовного каміння у світі. Це насамперед стосується топазу. Цей мінерал класу силікатів, прозорий, безбарвний або з блакитним, жовтим чи червонуватим відтінком, може досягати чималих розмірів. У Нью-Йоркському музеї зберігається топаз масою 270,3 кг. Його знайшли в Бразилії. Там також знайдено і топаз масою 117 кг. Його демонструють у Віденському природничому музеї.

Багаті на корисні копалини й Анди. їх називають мідними горами, оскільки тут є поклади практично всіх руд кольорових металів, особливо багато мідної руди, олова та золота. Є тут і залізна руда, а в осадових товщах передгірських прогинів виявлено запаси нафти та кам’яного вугілля.

Видобуток корисних копалин на території материка відкритим способом створює тут чимало екологічних проблем. Наприклад, для видобутку залізних руд у Бразилії розрізають кар’єри. Це велетенські рани на тілі Землі, у яких працюють гігантські екскаватори та вантажівки.

Два найбільших у світі кар’єри, де видобувають мідні руди, розташовані в Південній Америці, — це Ескондіда та Чикікамата. Складно осягнути розумом обсяги ґрунту, які зрушено тут із місця заради видобутку мінеральної сировини.

Більша частина Південної Америки лежить в екваторіальних, субекваторіальних і тропічних широтах, тобто в жаркому тепловому поясі. Отже, поверхня отримує велику кількість сонячної енергії.

Клімат

Південна Америка — найвологіший материк земної кулі. На ньому випадає вдвічі більше опадів, ніж на будь-якому іншому материку. Ця особливість клімату зумовлена циркуляцією повітряних мас. Над значною частиною материка панують вологі екваторіальні повітряні маси. При цьому велику роль відіграють південно-східні і північно-східні пасати, які «доставляють» вологі повітряні маси з Атлантичного океану. Натомість вплив сухих тропічних мас обмежений — вони формують клімат лише на західному узбережжі.

Найспекотніше місце Південної Америки — у центральній частині материка, на рівнині Гран-Чако, де зафіксовано майже +49 °С, а найхолодніше — на південному сході, де стовпчик термометра опускався до -33 °С.

У субекваторіальному кліматичному поясі повітряні маси протягом року змінюються: влітку приходять вологі екваторіальні маси, які несуть багато опадів (до 2000 мм), взимку — сухі тропічні, тоді дощі не випадають по кілька місяців. Тому там чітко виражені два сезони: вологе спекотне літо і суха, нерідко ще спекотніша, зима (+28 °С). Це субекваторіальний постійно спекотний і перемінно вологий тип клімату.

В екваторіальному кліматичному поясі цілорічно панують спекотні й вологі екваторіальні повітряні маси. Тому протягом року середні температури повітря високі (понад +26 °С) і випадають рясні дощі (до 3000 мм). Непомірна вологість повітря особливо відчутна на світанку. Опівдні сонце нагріває повітря, і вологість зменшується. Опівночі знову стає душно від випаровувань — природа готується до нової зливи. Такий тип клімату, як ви вже знаєте, називається екваторіальний постійно спекотний і постійно вологий.

Клімат тропічного поясу має певні відмінності. На сході Бразильського плоскогір’я, що перебуває під впливом пасатів з Атлантики, випадає багато опадів (до 2000 мм на рік). Середня температура найтеплішого місяця становить +26 °С, найхолоднішого +16...+ 21 °С. Це тропічний вологий тип клімату. З просуванням у глиб материка кількість опадів зменшується, тривалість сухого сезону збільшується. А на вузькій смузі Тихоокеанського узбережжя, де панує область високого атмосферного тиску і проходить холодна течія, які не сприяють утворенню опадів, спостерігається нестача вологи (опадів до 50 мм на рік). Зволоження приносять лише тумани та рясні роси. Температури повітря відносно низькі (+15...+20 °С). Там сформувався тропічний пустельний тип клімату.

У субтропічному кліматичному поясі, як і в субекваторіальному, повітряні маси змінюються відповідно до сезону: влітку панують сухі тропічні, а взимку — помірні вологі. На сході в межах поясу клімат теплий і вологий (до 1000 мм на рік), а з просуванням у глиб материка він стає сухим континентальним (500 мм на рік). На узбережжі Тихого океану формується клімат субтропічний середземноморського типу, із сухим теплим літом і вологою зимою.

Помірний кліматичний пояс охоплює південний край материка. На відміну від решти території материка вологе повітря рухається з протилежного боку — із заходу, від Тихого океану. Його несуть західні вітри, що дмуть у цих широтах. Шлях їм перепиняють Анди.Так, на західному узбережжі клімат помірний морський. Він постійно вологий (до 5000 мм опадів на рік). Цю ділянку узбережжя часто називають «мокрим кутком» Південної Америки. Погода там прохолодна (взимку +4 °С, улітку +10 °С), дощова, із сильними вітрами. На східному ж узбережжі клімат помірно континентальний з прохолодною зимою і сухим теплим літом. Кількість опадів не перевищує 400 мм на рік. Узимку сильні вітри можуть спричинити зниження температури до —30 °С і навіть серед літа принести снігову заметіль з близької Антарктиди.

Небезпечний гаруа

Так називають густий туман, що огортає тихоокеанське узбережжя в районах з пустельним кліматом. Його породжує холодна Перуанська течія, охолоджуючи повітря. Холодний туман буває таким густим і так погіршує видимість, що рух автомагістраллю, яка проходить уздовж узбережжя, стає небезпечним.

Світ у просторі й часі

Холодний памперос

Холодне повітря помірних широт час від часу вторгається у межі субтропічного поясу. Тоді температури різко знижуються, випадають сильні дощі чи навіть сніг. Це памперос — у перекладі з іспанської вітер з пампи.

У гірських районах Анд формується високогірний клімат. У горах, які перетинають усі кліматичні пояси, він змінюється не лише з півночі на південь, а й з висотою. Тобто від підніжжя до вершин відбувається поступове зниження температури повітря (на 6 °С на 1 км) і збільшення кількості опадів. У нижньому поясі клімат такий самий, як і на довколишній рівнинній території. Так, поблизу екватора в нижньому поясі на схилах Анд клімат екваторіальний, а вище снігової лінії (4600 м) лежать сніг і льодовики.

Загалом клімат Південної Америки з достатньою кількістю тепла й вологи сприятливий для життя й господарської діяльності людини. Там є всі умови для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Амазонка має найбільший у світі басейн, який дорівнює площі Австралії - понад 7 млн км². У річку впадають більш як 500 великих приток, що утворюють величезну річкову систему. За рік Амазонка виносить стільки води в Атлантичний океан, що за 12 днів можна було б наповнити Азовське море.

Грандіозна Амазонка — найповноводніша річка земної кулі (мал. 109). Її річний стік становить 15 % стоку всіх річок. Витоками Амазонки є річки Мараньйон і Укаялі, що беруть початок в Андах. Пінистими потоками вони мчать по глибоких ущелинах, а на рівнині зливаються в один потік під назвою Амазонка. Вона перетинає найбільшу на планеті Амазонську низовину і впадає в Атлантичний океан. Її розміри вражають: за довжиною (6437 км) Амазонка є однією з найдовших річок світу, ширина річища в нижній течії дорівнює 20 км, а глибина — 50 м, у гирлі ширина сягає 80 км, а глибина — 90 м! Амазонка — типова рівнинна річка. На відміну від Нілу, вона має багато повноводних приток. Коли настає сезон дощів у Північній півкулі, основну масу води приносять ліві притоки. Коли сезон дощів починається у Південній півкулі, то більше води дають праві притоки. Тому Амазонка повноводна цілорічно. У період дощів рівень води піднімається на 15 м. Річка розливається, затоплює великі площі, утворюючи непрохідні болота. Цікаво, що Амазонка не утворює дельти, оскільки відклади в гирлі розмиваються її потужною течією. Розмивають їх і морські припливи та відпливи. Амазонка судноплавна майже по всій протяжності. Навіть на відстані 1700 км від гирла глибина річки становить 50 м. Це дає змогу плавати по ній навіть океанським суднам.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки (4400 км). Разом з притоками вона перетинає Бразильське плоскогір’я, утворюючи пороги і кілька великих водоспадів. Найбільший з них — Іґуасу — на одній з приток Парани (мал. 112). Його вважають одним із наймальовничіших у світі. Скелясті острівці розділяють річковий потік завширшки 4 км на 275 потоків, які спадають з висоти 72 м. Для збереження водоспаду і субтропічних лісів, що його оточують, там створено Національний парк Іґуасу. Він належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. У нижній течії Парана — типова рівнинна річка. На відміну від Амазонки, вона перетинає кілька кліматичних поясів, тому в сезон дощів рівень води в ній піднімається, а в сухий — вона сильно міліє.

Ориноко — третя за довжиною (2730 км) річка Південної Америки (мал. 111). Рівень води в ній залежить від сезону дощів. Різниця між літнім і зимовим рівнем води сягає 15 м. Витоки річки лежать на схилах Гвіанського плоскогір’я, в області рясного цілорічного зволоження. Вони мають велику кількість порогів. Лише на заболоченій Оринокській низовині Ориноко стає судноплавною, вверх на 400 км від гирла, під час морських припливів. У басейні Ориноко на річці Чурун розташований найвищий водоспад світу — Анхель. За 150 км до впадіння в Атлантичний океан Ориноко розпадається на рукави і утворює велику заболочену дельту.

На Амазонці спостерігається дивовижне явище. Припливна хвиля, що вільно входить з Атлантичного океану в широке гирло річки, піднімається вгору проти течії аж до 3000 км. Вода котиться 5-метровою стіною зі швидкістю поїзда і страшенним гуркотом. Хвиля руйнує береги, валить дерева, перевертає судна. Індіанці називають це явище поророка - «гримлива вода».

Подорож у слово

Назви річок Амазонка, Парана і Ориноко перекладаються з мов різних індіанських племен однаково - Велика вода.

Найвищий водоспад світу Анхель має висоту 979 м: він у 21 раз вищий за Ніагарський. Свого часу альпіністам знадобилося 9 днів, щоб піднятися на гору, з якої вода падає вниз. Легенда про величезний, що падає «просто з неба», водоспад була відома ще з XVI ст. Проте побачити його вдалося тільки в 1937 р. американському льотчику Джеймсу Ейнджелу (Анхелю) під час польоту. Висота падіння води така, що потік перетворюється на водяний пил, не досягаючи дна ущелини. А внизу, утворившись ніби з нічого, вирує річка. Водоспад Анхель розташований на річці Чурун у басейні Ориноко, у тропічних лісах національного парку Канайма, який є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Озер у Південній Америці мало. Найбільші з них — Маракайбо й Тітікака. Маракайбо лежить на узбережжі Карибського моря і сполучене з ним вузькою протокою, тому має назву озеро-лагуна. Під час припливів в озеро можуть заходити морські судна. Озерна улоговина має тектонічне походження, тому глибини сягають 250 м. Вода в озері прісна, лише північна його частина солонувата, завдяки морським припливам. Береги низькі й заболочені. Маракайбо — унікальне за запасами нафти. На його дні пробурено понад 6 тис. нафтових свердловин.

Назви озер означають: Маракайбо - Земля Мари (Мара - ім’я вождя, який правив у XVI ст.), Тітікака - Скеля біля місця видобування руди (з мови індіанців кечуа тіті - місце видобутку руди, кака - скеля) або гірська пума.

В Андах на висоті 3800 м лежить озеро Тітікака — найбільше з високогірних озер світу. У нього впадає багато річок, а витікає тільки одна. Тому вода в озері прісна. Береги круті й порізані. Озеро досить глибоке — 304 м. Незважаючи на значну висоту над рівнем моря, температура води в ньому протягом року становить +14 °С. Тому озеро пом’якшує клімат навколишньої місцевості. На озерних мілководдях росте тростина тотора. Перегниваючи, вона опускається на дно, і на ній починають рости нові рослини. Поступово утворюються тростинові острови. Іноді вітри і хвилі відривають такий острів від дна, і він стає плаваючим. На таких островах живуть індіанці. Вони час від часу додають на поверхню острова нові шари свіжонарізаної тростини, підтримуючи таким чином плавучість острова.

Озеро Тітікака інки вважали священним. За легендами, на його дні стоять затоплені храми, в яких поховано золото. Це спонукало відомого французького океанолога Жака Іва Кусто за допомогою підводного апарата дослідити дно. Дослідження тривали два місяці.

​Проте ні храмів, ні золота не було знайдено. Натомість було виявлено понад 1 млн шпоркових жаб , які живуть під водою і дихають усією шкірою, а також встановлена максимальна глибина озера (304 м).