Повторення вивчених розділових знаків у простому реченні

Треба полити гарбузи, кавуни, огірки й помідори.

А від тата знову пахло хмарами, небом і трохи втомою.

Нутро дерева пофарбоване сірими, коричневими та блідо-золотими кольорами.

До нас в гості збираються приїхати брати, сестри й прадідусі з прабабусями.

Увечері мати клала мене на ладу й обмивала руки, лице, ноги.

Люди, що працюють на землі, у лісі, на забудові, здебільшого міцні до старості.

Через секунду з кухні почувся шум води з-під крану, гуркіт дверцятам холодильника, дзвін посуду й спів Соні, яка готувала сніданок.

Рідна планета швидко зменшувалася, губилася в космосі, стала подібна до зеленуватої блискучої вишні.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Пахнув дід теплою землею й трохи млином.

Дерево росте, округлюється й набуває форми.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Там дорожня пригода, там ураган, там землетрус.

Узимку й улітку люди неоднаково ставляться до холоду.

Скрізь по світу конфлікти, сутички, протистояння.

Вода при бе^ʹрезі починала каламутитись і жовтіти.

Було дуже образливо, боляче, гірко.

Аж ось Катря підняла вгору голову й крикнула радісно та голосно.

Птиці й комашня покажуть лісничому грибні й ягідні місця.

Холод притлумлював біль струдженого, побитого тіла.

І трава, й людина скоряються рухові великого безмір’я.

Баба вгадувала всі мої заміри, звідкись знала про мої денні гріхи.

Квітка наблизилася, охопила Славка теплим вогнем, щезла.

Трава має розум і пам’ять, має слух і голос.

Співають ідучи шахтарки кароокі.

Побігли швидко мов ящірки потоки з гір стрибаючи на переступах.

Вона стояла закам’яніло мовби не дихаючи нічого не чуючи не бажаючи знати.

Духнович присівши почав слухняно жувати.

Схилились два самітні клени читаючи весни буквар.

Зозулі кували торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Світить річка зникаючи у маревах небосхилу.

Співають ідучи дівчата.

Урочисто вишикувалась проспектами зелена варта каштанів почесна варта весни.

Дядько Євмен лісник одного з об’їздів борівського лісництва того дня прокинувся на світанні.

І чорна вдовиця в поета закохана пані зійшовши з екрану стоїть на могилі одна.

Тим часом справжні отари золоте руно степовиків блукають по всьому примор’ю вигулюються перед зимою.

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Тютюн був високий, густий-прегустий.

Покотилася зірка з вечірнього неба, вітер листя зірвав з пожовклого клена.

Ніжні, тихі зорі спадали з неба.