Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем ???

піснями і невільницьким плачем.

І все на світі треба пережити.

І кожен фініш — це, по суті, ???

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

Як виглядає Джоконда?

Краса – і тільки, трішечки краси,

Душі нічого більше ???

Нам треба жити кожним днем,

Не ждать омріяної дати.

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо «потім» може й не ??? .

Чужа душа — то, кажуть, темний ??? .

А я кажу: не кожна, ой не кожна!

Про що цей вірш?

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.