Тато стривожився, що хтось, може, зруйнував гніздо.

Тетянка побачила і закричала, що маленькі парашутики летять.

Вони кумедно шубовснули у воду і голосно запищали.

Тато засміявся, Тетянка голосно заплескала в долоні.

...і радісно про щось кахкали.

...аж біля самого берега.

...а вона про щось тихенько з ними розмовляла.

...а виходити на берег боялися.

Шепочеться діброва, та вечірні пливуть небеса.

Хлопці і купалися, і дрімали, а сонце ще високо стояло.

Все спить, однак вже я не сплю.

Говорять, що матері сльози гарячі і тверде, міцнеє коріння проймають.

Але Маланка знала, до чого воно йдеться.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема. в живих.

На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Навесні 1904 року Соломія Крушельницька блискуче виступила при

тріумфальному відродженні „Мадам Баттерфляй” Пуччіні в Італії, хоча кількома місяцями раніше ця опера зазнала гучного провалу.

Не можу йти

пішки, адже мій дім знаходиться далеко.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні

життя вписано од руки.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Чую тебе, рідна земле, аби знати, що будеш цвісти ти вічно.

В небосхил задивившись далекий, де задумливо зорі горять, дві високі гілчасті смереки край заснулого саду стоять.

Який же хлібороб щасливий коли із печі на світанку, мов сонце випечене з млива, ми хліба беремо буханку.

Коли місяць запріг небо, засіяне зорями, й сошником своїм землю орав, наша сотня стояла дозорами біля чорної смуги Дніпра.

Хто не має крил, той не злетить у піднебесся.

Угорі озвалися журавлі, що взяли літо на крила і летіли з ними в далекий вирій.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

За обрієм воркують дні осінні і я ще встигну приголубить їх.

Полоще чайка в сонці крила і загубився берег вдалині.

Літа минають за літами і знов дитинство повертає тобі одна хвилина біля мами.

Уночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.