Артарктида

Арктика та Антаркдида

Антарктида незвичайна за своїм розташуванням. Її називають «материком на краю світу», оскільки вона віддалена від населеного суходолу. Від найближчого материка — Південної Америки її відокремлює широка (понад 1000 км) протока Дрейка. Антарктида лежить довкола Південного полюса, майже повністю за Південним полярним колом. Узимку весь континент поринає у морок полярної ночі. У літні місяці сонце не опускається за горизонт й освітлює його цілодобово. На широті полярного кола полярна ніч триває одну добу, а з просуванням до полюса її тривалість збільшується. На самому ж полюсі півроку (180 діб) триває ніч і півроку — день

Походження назви Антарктида пов’язане... з небом. Арктос (Ведмідь) — так називали стародавні греки сузір’я Великої Ведмедиці. Район земної поверхні довкола Північного полюса, що лежить під цим сузір’ям, дістав назву Арктикос (Арктика). А протилежний Арктиці район довкола Південного полюса Землі називають Антарктикою (анти означає навпроти). Звідси й назва Антарктида — навпроти Арктики.

Зовнішня межа Антарктики проходить в океані по 50—60° пд. ш., окреслюючи площу, що становить майже 1/10 поверхні земної кулі.

Площа Антарктиди майже вдвічі більша за площу Австралії. Її береги — це здебільшого високі й стрімкі крижані урвища. На материку є лише один великий півострів — Антарктичний.

Береги Антарктиди омиваються водами південних частин Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Разом їх умовно називають Південним океаном. Біля берегів Антарктиди він утворює низку морів, що недалеко вдаються в суходіл: Ведделла, Росса та ін.

Води Південного океану характеризуються вкрай низькими температурами. Взимку температура води на поверхні становить —2...+1 °С. Влітку вода «прогрівається» до +3 °С. Солоність вод не значна внаслідок опріснення їх талими водами айсбергів. Велика їх кількість плаває у водах Південного океану і взимку, і влітку.

Південний океан — найбільш неспокійна частина Світового океану: там часто бувають шторми і високі хвилі. Це вплив постійних західних вітрів, що панують у цих широтах. У антарктичних водах вони спричиняють потужну течію Західних Вітрів, де потік води завширшки більш як 1000 км рухається довколо Антарктиди із заходу на схід. Швидкість цієї «водяної каруселі» становить 3,5 км/год.

У XVIII ст. багато дослідників намагалися відшукати шостий материк. Затято його шукав й англійський мореплавець Джеймс Кук. Під час свого другого навколосвітнього плавання в 1772—1775 рр. його вітрильники перетнули Південне полярне коло. Досі жодне судно не заходило так далеко на південь. Кілька днів вони пробивалися крізь крижані затори, та суцільна крига перепинила подальше просування на південь. Дж. Кук відкрив низку островів і повернувся назад з думкою, що південний материк відкрити неможливо. Він був першим мореплавцем, який перетнув Південне полярне коло. На пошуки материка на півдні вирушила й російська експедиція під керівництвом Фабіана Беллінсгаузена і Михайла Лазарева (1819-1821 рр.). Географічні карти того часу і тих місць були дуже приблизними. Моряки йшли невідомими морськими просторами до невідомої «білої плями». Лід намерзав на оснастці парусних суден, униз сипалися льодяні бурульки, сніг засипав палубу. Проте мореплавці мужньо просувалися далі на південь. Вони підійшли так близько до берегів материка, що могли бачити льодовик. Під час плавання Ф. Беллінсгаузен і М. Лазарев нанесли на карту близько 30 островів.

Загалом Антарктиду було відкрито у 1820 р. Проте знадобилося ще майже 100 років, аби Південна Земля, яка була на стародавніх картах греків, набула реальних обрисів.

Яскраві й трагічні сторінки історії вивчення Антарктиди пов’язані з походами в глиб континенту до важкодоступного Південного полюса. Наприкінці 1911 р. від узбережжя до нього наввипередки прямували дві експедиції — норвезька Руаля Амундсена і англійська Роберта Скотта. Шлях сміливцям заступали жорстокі морози, шалені вітри, небезпечні тріщини-провалля в кризі. Проте Р. Амундсен з товаришами 14 грудня 1911 р. досягнув полюса. Вони дослідили навколишню місцевість і повернули назад.

Через 34 дні, 18 січня 1912 р., до Південного полюса дісталися і п’ятеро відважних англійців. Проте там уже майорів норвезький прапор. У пригніченому стані Р. Скотт із товаришами вирушили назад до узбережжя. Погода була несприятлива, не вистачало їжі, люди втомились і були обморожені. Невдовзі вони всі загинули.

​Цікаво, що в допоміжному загоні, який на першому етапі супроводжував Р. Скотта до полюса і потім повернувся на узбережжя, був і українець Антон Омельченко. Антон родом із с. Батьки, що на Полтавщині. В експедицію він потрапив як чудовий знавець коней, зокрема стійких до сильних морозів маньчжурських поні, яких закупили для Р. Скотта. Після повернення А. Омельчеко був нагороджений іменною медаллю першопрохідця Антарктиди, його прізвище занесено до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, йому призначено пожиттєву пенсію. В Антарктиді одна з бухт має назву «Омельченко».

Відтоді різні країни світу почали організовувати там наукові станції, де постійно працюють вчені. Кожний похід у внутрішні райони континенту приносив нові відкриття.

Нині в Антарктиді на 40 станціях працюють науковці із 40 країн світу. Міжнародна співдружність учених продовжує ліквідовувати «білі плями» Антарктиди. Геологи досліджують склад гірських порід, геоморфологи — підлідний рельєф, гляціологи — крижаний покрив, біологи — пристосування рослин і тварин до життя в суворих умовах, океанографи — прилеглі води океанів, метеорологи спостерігають за погодою. На станції «Академік Вернадський» з 1996 р. працюють українські вчені. Є й наукові відкриття. Зокрема, знайдено бактерії, які активно поглинають важкі метали; розроблено новий спосіб уточнення прогнозу землетрусів.

Адже Антарктида через циркуляцію атмосфери і вод Світового океану впливає на природу всієї Землі. Наукові дані використовуються для прогнозів погоди в різних куточках планети, забезпечення радіозв’язку, прокладання морських та авіаційних шляхів між материками Південної півкулі.

Колись Антарктида разом з Африкою, Австралією та Південною Америкою утворювали прадавній материк Гондвану. Тому в основі Антарктиди лежить давня докембрійська Антарктична платформа. Фундамент платформи складений метаморфічними і магматичними породами, здебільшого гранітами. Зверху його вкриває чохол осадових відкладів. Платформа зумовлює рівнинний рельєф. У західній частині материка в альпійську епоху горотворення утворилася складчаста область. У рельєфі їй відповідають гори, що піднялися вздовж розломів земної кори. Є вулкани.

Мільйони років тому в Антарктиді був теплий помірний клімат, і на материку росли хвойні та букові ліси. Про це свідчать рештки давніх рослин і тварин, знайдені в осадових відкладах. Зледеніння розпочалося близько 20 млн років тому, і згодом континент покрився потужним льодовиком. Під його тиском на земній поверхні утворилися прогини. Нині окремі ділянки материка лежать навіть нижче рівня моря.

Геолог експедиції, яка під керівництвом Р. Скотта проводила дослідження в Антарктиді в 1901-1904 рр., знайшов скам’янілі рештки деревоподібної папороті та пласти кам’яного вугілля. Ці знахідки свідчать, що мільйони років тому в Антарктиді був зовсім інший клімат.

Найбільший шельфовий льодовик у світі - льодовик Росса (мал. 155). Його площу можна порівняти з площею Іспанії - приблизно 500 тис. км² (завширшки 600 км, завдовжки більш як 800 км), з товщею криги більш як 700 м. Край льодовика уздовж моря Росса - це стіна криги, що здіймається на 50 м над поверхнею води, а 90 % цієї крижаної брили знаходиться під водою. Шельфовий льодовик поповнюється постійними потоками криги, що стікають з крижаного щита Східної і Західної Антарктиди.

В Антарктиді сили тяжіння постійно переміщуються від центру до околиць материка. Швидкість сповзання криги в середньому становить 200 м на рік. Досягнувши узбережжя, вона обривається й утворює урвисті крижані береги та айсберги. Подекуди льодовиковий покрив сповзає в океан на шельф і утримується на плаву, утворюючи потужні шельфові льодовики. Океан поступово руйнує їх. Тому обриси берегової лінії Антарктиди можуть істотно змінюватися — зникають миси, півострови, затоки, а берег відступає на десятки кілометрів.

Підлідний рельєф (гори, рівнини, піки, западини) прихований під кригою так само, як під товщею води рельєф дна Світового океану. Між західною і східною частинами Антарктиди через весь материк простягаються Трансантарктичні гори. Вони є своєрідним продовженням Анд Південної Америки. Їх найвищі вершини, що досягають 3000—4000 м, здіймаються над крижаним покривом материка. На заході Антарктиди, у масиві Вінсон, розташована найвища точка материка (4892 м). Єдиним діючим вулканом, у жерлі якого постійно клекоче розпечена лава, є вулкан Еребус

Гору Еребус названо так само, як один із кораблів експедиції Джона Росса, яка в середині XIX ст. відкрила цей вулкан.

КОРИСНІ КОПАЛИНИ. Уже на ранніх етапах дослідження Антарктиди там виявили кам’яне вугілля. За оцінками геологів, його в надрах Антарктиди міститься більше, ніж на будь-якому іншому материку. Крім цього, там є руди чорних і кольорових металів, алмази. Проте їх видобування в суворих антарктичних умовах пов’язане з великими труднощами і витратами.

У Антарктиді сформувався дуже суворий клімат, найхолодніший на Землі. Навіть Арктика істотно відрізняється від своєї південної протилежності. Антарктиду називають «материком вічної зими», «царством вітрів і хуртовини», «світовим холодильником». Це зумовлено, насамперед, її географічним положенням.

Розташування за полярним колом визначає дуже малий кут падіння сонячних променів. Під час полярної ночі сонячна енергія майже не надходить. Відбувається сильне вихолоджування материка, температура повітря тоді сягає —70 °С. Улітку, коли встановлюється полярний день, як це не дивно, в Антарктиду надходить стільки ж сонячної енергії, скільки і в екваторіальні широти. Проте її підстильна поверхня не нагрівається, тому що майже 90 % сонячної енергії крижана білосніжна поверхня Антарктиди відбиває назад у космічний простір. Тому і влітку середньодобові температури становлять не менш як -30 °С.

Рекордно низьку температуру повітря - 89,2 °С (а на поверхні снігу -90 °С) на Землі було зареєстровано в Антарктиді на науковій станції «Восток» ще у 1983 р. Проте вже в 2018 р. дослідники, проаналізувавши супутникові вимірювання, зафіксували -98,6 °С. Такі морози на нашій планеті ніде більше не спостерігаються, тому цей район називають світовим Полюсом холоду.

Найсильніші вітри на планеті дмуть в Антарктиді. Їх швидкість досягає 77 м/с (або 277 км/год). Тож на цьому материку розташований ще й Полюс вітрів. Ураганні вітри бувають так часто й такі сильні, що вітровимірювальні прилади, не витримуючи їх натиску, виходять з ладу.

Циркуляція повітряних мас в Антарктиді теж своєрідна. Постійно холодні й, відповідно, важкі повітряні маси спричиняють над материком область високого атмосферного тиску з низхідними потоками повітря. З льодового купола в центрі материка маси холодного повітря стікають до країв, утворюючи дуже сильні стокові вітри. Антарктичні повітряні маси, що формуються там, відрізняються не тільки низькими температурами, а й дивовижною прозорістю та сухістю. Прозоре повітря і відсутність хмар сприяють подальшому вихолодженню поверхні, оскільки не затримують тепло. Незначні опади — в середньому 200 мм на рік (це приблизно стільки, скільки й у пустелі Сахара) — в Антарктиді випадають у твердому стані.

В Антарктиці сформувалися два кліматичні пояси. Особливою суворістю відзначається антарктичний клімат у внутрішніх районах материка. Узимку там лютують морози до —70 °С. А в розпалі полярного літа (грудень — лютий) термометр показує —30 °С. Проте погода стоїть ясна й безвітряна. На узбережжях таких сильних морозів не буває: взимку —35 °С, влітку — близько 0 °С. Але там панують шторми, урагани, що супроводжуються снігопадами. Субантарктичний клімат формується в океанічній частині Антарктики. Зимові температури там трохи нижчі від 0 °С, а літні рідко перевищують +10 °С.

Антарктида — єдиний на Землі материк, на якому немає річок. Проте влітку, коли тануть сніг і лід, до океану течуть тимчасові потоки талої води. Їх «життя» нетривале — один-два місяці. З настанням осінніх морозів танення й стік припиняються, і глибокі, із стрімкими берегами русла заносить снігом. В оазисах і на узбережжях є невеликі озера. Влітку вони звільняються від криги і сонце прогріває воду подекуди до +12 °С.

Антарктида — це найбільше на планеті нагромадження льодовиків. У антарктичному «холодильнику» «законсервовано» 80 % усіх прісних вод земної кулі. Якби вся крига розтанула, то рівень Світового океану піднявся б майже на 60 м.

Порівняно з іншими материками, органічний світ Антарктиди бідний. Більша частина материка взагалі позбавлена рослин і тварин. Поблизу полюса в снігу живуть тільки бактерії. Це зона антарктичних пустель.

Рослини і тварини є лише на узбережжях материка та островах. Вільні від криги ділянки вкриті лишайниками. Наземні червоні, зелені та жовті водорості утворюють плівки на каменях, скелях і навіть на снігу. Поширені також мохи.

Найбільша тварина Землі - синій кит. Його довжина - 33 м, а маса сягає 160 тонн. Живе до 80 років, щоденно з’їдаючи до 4 тонн криля (дрібних рачків). Перебуває під охороною.

Тваринний світ багатший за рослинність. Тварини зосереджені на вузькій смузі узбережжя і їх життя пов’язане з океаном. Символом Антарктиди є дуже своєрідні птахи — пінгвіни. Це нелітаючі птахи з короткими крилами, що схожі на ласти і дають змогу вправно плавати й пірнати, адже харчуються вони рибою. Найменші з них — пінгвіни Аделі, найбільші — імператорські, заввишки 120 см. У воді пінгвінів підстерігають морські леопарди — тюлені-хижаки. Проте на суходолі, де пінгвіни живуть великими колоніями, у них немає ворогів. З літаючих птахів поширені чайки-поморники і буревісники, які на прибережних скелях утворюють «пташині базари». А великі альбатроси, з розмахом крил понад 3 м, використовуючи панівні вітри, можуть долати величезні відстані.

У прибережних водах багато планктону, яким живляться риби і кити. Китів в антарктичних водах більше, ніж будь-де на Землі. Серед них — синій кит, кашалот, косатка, горбач та ін. .

Антарктида не належить жодній державі.

Проте вже більш як півстоліття там працюють науковці з усього світу. Таким чином, в Антарктиді біля наукових станцій виникли постійні населені пункти — наукові містечка. Через суворі природні умови дослідники працюють зазвичай не більше року, змінюючи один одного. Найбільш густонаселеним є Антарктичний півострів, де розміщено найбільше станцій. У Антарктиді з’явилися морські й авіаційні порти, куди щороку прибувають морські судна й літаки. Нині Антарктиду відвідують і туристи. Так люди поступово освоюють суворий шостий континент планети.

Незважаючи на відсутність на материку постійного населения, природа Антарктиди потребує охорони. Порушення рівноваги між компонентами природи, що сформувалися в надзвичайно суворих умовах, призводить до дуже швидкого руйнування природних комплексів. Через аварії суден, що трапляються біля берегів Антарктиди, в антарктичні води потрапляють тисячі тонн палива. На поверхні води утворюються величезні нафтові плями. В умовах суворого клімату вони не зникають роками. Від забруднення потерпає передусім планктон, були випадки загибелі тюленів і китів.

Географічні назви на карті Антарктиди відображають міжнародний характер її вивчення. Іменами дослідників з Австралії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Нової Зеландії, Норвегії, Південної Африки, колишнього Радянського Союзу, США, Франції, Швеції, Чилі, Японії, Польщі, Індії, Китаю та інших країн названо моря, затоки, бухти, острови, миси, береги, землі, гірські підняття тощо.

Між країнами, що проводять дослідження в Антарктиді, укладена угода провживання спільних природоохоронних заходів. Зокрема, охороняються певні види тварин. Вилов риби в антарктичних водах обмежений. Природа Антарктиди залишається первозданною, неторканою.