Покритонасінні

Покритонасінні

Покритонасінні, або квіткові (Magnoliophyta) – це вищі насінні рослини, у яких носінні зачатки містяться закрито в зав'язі квітки. Офіційна назва цього таксона – Magnoliophyta, від назви роду Magnolia (Магнолія). Але традиційно вкорінилися такі назви, як Angiospermae і Anthophyta (квіткові рослини). Сьогодні на земній кулі існує щонайменше 250 тисяч видів квіткових рослин, які поділені на два великих класи та близько 540 родин. Покритонасінні – найбільш високоорганізовані з усіх рослин, їхнє тіло складається з багатьох розвинених тканин, але особливо досконалими є провідні – ксилема та флоема.

Ксилема вже побудована із судин і трахеїд, а флоема – із ситоподібних трубок та клітин-супутниць. Але найхарактернішим органом квіткових є квітка як найдосконаліший орган розмноження. Вона пристосована для запилення та подвійного запліднення, у результаті якого утворюється насінина та плід.

Ознаками вдосконалення покритонасінних, порівняно з голонасінними, є:

• 1) ускладнення провідних тканин, які поліпшують транспортування речовин по рослині;

• 2) ускладнення вегетативних органів, що вдосконалює виконання життєвих функцій;

• 3) поява квітки, яка є органом статевого розмноження;

• 4) захищеність насінних зачатків стінками зав'язі квітки від несприятливих умов;

• 5) поява плоду, в якому насінина вкривається і захищається оплоднем;

• 6) подвійне запліднення, яке забезпечує утворення зародка і запасу поживних речовин та ін.

У життєвому циклі покритонасінних спорофіт переважає над гаметофітом. Це покоління ще більш розвинуте, а гаметофіт, навпаки, простіший, ніж у голонасінних. Спорофіти квіткових рослин представлені усіма можливими життєвими формами – деревами, кущами, травами.

Чоловічий гаметофіт представлений пилковим зерном, який розвивається в пиляках тичинок.

Жіночий гаметофіт – це зародковий мішок усередині насінного зачатка, який знаходиться в зав'язі маточки. Запилення відбувається у квітці.

Після надходження сперміїв через пилкову трубку до зародкового мішка відбувається подвійне запліднення: . Від запилення до запліднення у них проходить, здебільшого, кілька годин, на відміну від голонасінних, у яких на це затрачалося півроку і більше. Розмножуються квіткові насінням і, досить часто, вегетативно.

У відділі Покритонасінні виділяють два класи: Дводольні та Однодольні. Вперше квіткові рослини було поділено на дводольні та однодольні французьким ботаніком

А. Жусьє ще в 1789 році.

​

Ознаки	Дводольні	Однодольні
Життєва форма	Є всі відомі життєві форми: дерева, кущі, одно-, дво- і багаторічні трави	Переважно трави
Коренева система	Наявна стрижнева коренева система, у якій корені здатні до потовщення	Мають мичкувату кореневу систему, у якій корені не здатні до потовщення
Стебло	Стебло може бути трав'янисте або дерев'янисте з камбієм	Стебло трав'янисте, не здатне до потовщення
Листки	Прості або складні листки із сітчастим жилкуванням	Листки прості, з паралельним або дуговим жилкуванням.
Будова квітки	Кількість частин квітки кратна 4 і 5.	Кількість частин квітки кратна 3.
Кількість сім'ядолей	Зародок має 2 сім'ядолі з поживними речовинами, які при проростанні виносяться на поверхню ґрунту	Зародок має одну сім'ядолю без поживних речовин, яка при пророI станні не виноситься на поверхню
Кількість видів	Близько 200 тисяч видів, які поділяють на 429 родин	Близько 50 тисяч видів, які поділяють на 104 родини
Основні родини	Магнолієві, Лататтєві, Жовтецеві, Шовковицеві, Кактусові, Рутові, Гарбузові, Капустяні, Розові, Бобові, Пасльонові, Айстрові та ін.	Лілійні, Цибулеві, Ірисові, Орхідні, Злакові, Пальмові, Ряскові та ін.

Капустяні (Хрестоцвіті) – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є чотиричленна квітка та плід стручок. Капустяні – родина, що об'єднує понад 3 000 видів, поширених по всій земній кулі, особливо в регіонах з сухим помірним кліматом. Це переважно трави і лише зрідка напівкущі або кущі (в тропіках).
Ч4 П4 Т2+4 М1. Квітки зібрані в китицю. Плід – стручок або стручечок. Листки прості чергові без прилистків.

​Розповсюджені : ліси, степи, вологі місця і навіть вода (тому в капустяних листки опушені волосками, рідше – голі, покриті восковим нальотом). Часто листки виділяють ефірні олії (охолодження та захист).
Редька, хрін - корінь видозмінюється на коренеплід.
Хрінниця запилюється мухами, гарні квітки (редьки) запилюються бджолами та джмелями, матіола - метеликами. Також відбувається самозапилення та запилення вітром.

Як овочеві рослини, серед капустяних широко відомі капуста, редька та редиска, як пряні культури – хрін звичайний і гірчиця сарептська. У давнину в кожній хаті стояло відро з питною водою, у якому обов'язково плавали два корінці хрону. Така вода довго зберігалася свіжою, мала приємний смак і сприяла виведенню з організму надлишків рідини та солей. Соком хрону, розбавленим водою, дуже добре полоскати рот і горло при зубному болю й ангіні, стоматитах і фарінгітах, оскільки він містить фітонциди. А з перемеленої макухи гірчиці виготовляють столову гірчицю, що використовується як приправа до їжі, а також іде на виготовлення гірчичників. Як салати вживають крес-салат, суріпицю звичайну, а грицики звичайні вже понад 100 років у Китаї вирощують як овоч. Олійні культури: ріпак, гірчиця чорна, рижій та ін. Олія гірчиці застосовується при виготовленні маргарину, а швидковисихаюча олія рижію – у живописі, для виготовлення оліфи тощо. Для України особливе значення має технологія добування палива з ріпакової олії. У цій олії не нагромаджуються радіонукліди, її можна або безпосередньо заливати в баки дизелів, або ж із неї можна виготовляти спеціальне дизельне паливо – "блакитний ангел". Більшість олійних культур є і медоносними (суріпиця звичайна, рапс, гірчиця польова). Є серед капустяних і злісні бур'яни (талабан польовий, хрінниця смердюча). До Червоної книги України занесені такі види родини, як капуста кримська, жеруха грецька, лунарія оживаюча, шиверекія подільська та ін.

Розові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є п'ятичленна квітка з великою кількістю тичинок та надзвичайна зовнішня різноманітність інших органів. Розові – це ще одна велика родина, що об'єднує понад.

3 000 видів, які зростають переважно в Північній півкулі. Це дерева, кущі і трави. Найбільш відомими є рослини, які належать до родів Вишня, Яблуня, Груша, Слива, Суниці та ін. Ч5 П5 Тбагато М1 або багато. Квітки поодинокі або зібрані у суцвіття: китиця (черемха), щиток (яблуня), зонтик (вишня), горішок (гравілат). Рослинам родини притаманні і різні типи плодів: кістянка (у сливи), багатокістянка (у малини), яблуко (у груші) та ін. У розових прості (у черешні) або складні (у шипшини) листки.

Біологічні особливості. Більшість розових є комахозапильними рослинами, тому їхні квіти мають біле, рожеве, яскраво-червоне, рідше жовте забарвлення, виділяють нектар і мають сильний запах. Не досить приємний запах квітів глоду, горобини, калини приваблює невеликих жуків, ос, а запашний ароматичний запах яблуні, вишні – бджіл, джмелів. Різним представникам родини можуть бути притаманні соковиті та сухі плоди. Так, у сливи, вишні, персика – кістянка, в ожини – багатокістянка, у яблуні, айви, горобини – яблуко, у суниць, полуниць – суничина. Трапляються у розових і сухі плоди (сім'янки у гравілату, перстача). Плоди і насіння розових пристосовані до різних способів поширення. Наприклад, соковиті, яскраво забарвлені плоди калини, горобини, ожини, малини поширюються птахами та ссавцями, плоди приворотня, перстача, гравілату – вітром, а плоди троянди зморшкуватої – водою. Велике значення в житті розових має вегетативне розмноження. Усім відома здатність малини проникати на сусідні території завдяки своїм підземним пагонам; утворення ожиною густих колючих заростей завдяки вкоріненню своїх надземних пагонів, або утворення густої молодої порослі від додаткових коренів вишні. Отже, найхарактернішими особливостями розових є різноманітність плодів та запилення комахами.

Господарське значення. Найважливішою плодовою культурою помірних широт є яблуня домашня, яка об'єднує нонад 10 тисяч сортів (Україна: літні (Папірівка), осінні (Антонівка) та зимові (Кальвіль сніговий, Джонатан)). У свіжому, сушеному, маринованому вигляді споживають і плоди сливи, абрикоса, вишні, черешні, айви та ін. У садово-парковому будівництві застосовують садові форми горобини звичайної, глоду одноматочкового, черемхи звичайної, троянди. Лікарські рослини: малина(жаропонижувальні та потогінні засоби під час простуди), глід (серцево-судинні хвороби), шипшина (холосас) -хвороби печінки, суниці лісові (зміцнюють стінки судин, поліпшують кровообіг і травлення). Усі сорти суниць, які ми вирощуємо, об'єднані в один збірний вид – суниці садові, або суниці ананасні. Вони мають соковитий несправжній плід із багатьма сім'янками, який називають суничиною. Серед розових багато медоносів (яблуня, малина), рослин з цінною деревиною (береза, груша), фарбувальних рослин та ін. До Червоної книги України занесені такі види родини, як вишня Клокова, шипшина донецька, таволга польська та ін.

Бобові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э п'ятичленна човникоподібна квітка та плід біб. Бобові – це дуже велика родина, що об'єднує до 18 тисяч видів, поширених по всій суші земної кулі. Це дерева, кущі і трави. Серед квіткових рослин лише Орхідні та Айстрові переважають Бобові за кількістю видів.

Квітка двостатева неправильна, має 5 зрослих чашолистків, 5 пелюсток: одна вільна верхня (вітрило), дві вільні бічні (весла) та дві зрослі нижні (човник); більшість тичинок зростаються, утворюючи тичинкову трубку, маточка одна (). Квітки поодинокі або зібрані у китицю (у квасолі) і головку (у конюшини). Листки складні з розвиненими прилистками.

Для більшості бобових характерне запилення комахами, що обумовлює певну будову квітки.

Вона має човникоподібну форму, що є свого роду "біологічним замком". Він оберігає запаси пилку і нектару від небажаних запилювачів і є пристосуванням до запилення бджолами та джмелями. Плід бобових – багатонасінний біб з насінинами на стулках. Насіння без ендосперму, запасні речовини відкладаються в сім'ядолях. Дозрілі боби розтріскуються, розкриваючись двома стулками і одночасно з силою закручуючись, розкидаючи насіння майже на метр від батьківської рослини. У бобових складні листки: пальчастоскладні (у люпину), трійчастоскладні (у конюшини), перистоскладні (у білої акації). При основі черешка у багатьох бобових є особливі потовщення, за допомогою яких листки можуть рухатися. Вони можуть відповідати на дотик (у мімози соромливої) або складатися на ніч (у конюшини). Характерною особливістю бобових є утворення на їх коренях бульбочок із бульбочковими бактеріями, які здатні засвоювати атмосферний азот і утворювати азотні речовини. Цими речовинами вони обмінюються з бобовими, отримуючи на заміну вуглеводи та ін. Отже, найхарактернішими особливостями бобових є комахозапилення та співжиття з азотфіксуючими бактеріями.

Господарське значення. Насіння таких рослин, як горох, квасоля, боби, сочевиця є чемпіонами у рослинному світі за вмістом білків, а такі рослини, як соя, арахіс, накопичують багато олії. Серед бобових є багато кормових культур (конюшина лучна, люцерна посівна, боби кормові). їхня надземна частина містить до 4% білків, вітаміни, тому є поживною та корисною для відгодівлі тварин. Красивими декоративними рослинами є справжні акації, з яких у культурі на півдні України поширена акація срібляста. її гілочки з жовтими квітками доставляють в квіткові магазини, особливо перед Міжніродним жіночим днем (8 Березня), під неправильною назвою – "мімоза". У наших парках часто вирощують робінію звичайну, або білу акацію, робінію клейку з рожевими суцвіттями та карагану дерев'янисту, або жовту акацію. Бобові рослини, завдяки співіснуванню з бульбочковими бактеріями, збагачують ґрунт азотними речовинами. Досить часто окремі культури (конюшина, люцерна) використовують у сільському господарстві як зелене добриво: зелені надземні частини приорюють, збагачуючи таким способом ґрунти органічними сполуками і поліпшуючи їхню структуру. Серед бобових відомі й лікарські рослини (солодка гола, буркун лікарський, акація біла). Так, корені солодки голої входять до складу ліків, які запобігають старінню організму. Багато бобових – цінні медоноси (біла акація, люцерна, конюшина). Деякі бобові

дають дуже цінну деревину (чорне, бразильське червоне та сандалове дерева), барвники (дрік кросильний). До Червоної книги України занесені такі види родини, як астрагал дніпровський, зіновать подільська, солодка українська, люцерно приморсько, горох високий, чина ряба та ін.

Пасльонові – це група дводольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э п'ятичленна зрослопелюсткова квітка та плід ягода або коробочка. У родині близько 2 500 видів, які представлені трав'янистими рослинами, кущами та деревами. Пасльонові поширені майже повсюди, найбільше їх у тропіках та субтропіках Америки.

Квітка правильна двостатева, має 5 зрослих чашолистиків, 5 зрослих пелюсток, 5 зрослих тичинок і одну маточку (Ч₍₅₎П₍₅₎Т₍₅₎М). Розташовані квітки поодиноко або зібрані в китицю. Плід – ягода (у помідорів) або коробочка (у дурману). Листки прості почергові, без прилистків, іноді складні.

Біологічні особливості. Пасльонові здатні накопичувати отруйні речовини алкалоїди (атропін, нікотин тощо) в різних своїх частинах. Особливо отруйними рослинами є блекота чорна, дурман звичайний, беладонна звичайно. Вони можуть спричинювати тяжкі, навіть смертельні отруєння людини та тварин. При отруєнні у людини з'являються головний біль, прискорене серцебиття, утруднене дихання, велике нервове збудження, розширюються зіниці, у роті відчувається сухість. Причиною отруєння часто є стиглі ягоди, які мають привабливий вигляд (у беладони), великі квітки з п'янким запахом (у дурману), насіння, схоже на насіння маку (у блекоти). Тому отруйні пасльонові рослини не можна брати руками, забороняється їсти їхні ягоди та насіння. Отруєння можуть зумовлювати і зелені ягоди картоплі, помідорів, чорні ягоди пасльону чорного і червоні ягоди пасльону солодко-гіркого тощо. До особливостей родини можна віднести ще й такі: квітки запилюються комахами, однак є і самозапильні рослини (різні сорти помідорів, картоплі); наявність залозистих волосків, виділення яких мають своєрідний запах. Отже, найголовнішими особливостями пасльонових є наявність отруйних речовин у різних органах та залозистих волосків із характерним запахом.

Господарське значення. Найважливішими харчовими овочевими рослинами є картопля, помідор, баклажан, перець та ін. Нині відомо понад 3000 сортів картоплі, які поділяють на харчові, кормові й технічні (для виготовлення крохмалу, спирту, ацетону). Бульби картоплі містять до 25% крохмалю, білок, пектини, вітамін С, калій тощо. Ці сполуки обумовлюють цінність картоплі. Наприклад, кашкою із сирої картоплі лікують опіки, сирий картопляний сік знижує кислотність шлунку, допомагає позбутися печії, нудоти. Для лікування простуди бульби картоплі варять у лушпинні, додають суху гірчицю, краплю йоду і глибоко вдихають пару. Баклажан синій – це овочева культура з жовтими, білими або фіолетовими плодами, яка походить з Індії. Помідор їстивний культивують як теплолюбну однорічну рослину, яку вирощують з розсади. Помідори мають різну форму, розміри, забарвлення плодів тощо. Нині відомо понад 600 сортів з червоними, жовтими, помаранчевими і навіть чорними плодами. Перець однорічний, який культивується в Україні, має дві групи сортів – овочеві та пряні (гострі). Вирощують у культурі і тютюн справжній та тютюн махорку, які є сировиною для отримання лимонної кислоти, вітамінів і деяких медичних препаратів. Листя цих рослин використовують для виготовлення цигарок. А оскільки всі частини цих рослин містять нікотин, то куріння є дуже небезпечним для здоров'я людини. У медицині використовують беладону, скополію, дурман, блекоту тощо. Є серед пасльонових декоративні рослини. Так, у фізаліса звичайного чашечка утворює навколо плоду яскравий червоний ліхтарик, що використовується при створенні квіткових композицій. Досить популярною є петунія гібридна, яка має сорти з простими та махровими квітками різних кольорів і відтінків. Із родини Пасльонові до Червоної книги України занесені такі види, як беладона звичайна, скополія карніолійська.

Отже, родино Пасльонові найбільш відомо своїми овочевими, технічними та отруйними рослинами.

Айстрові (Складноцвіті) – це група дводольних рослин, найхарактернішою ознакою яких є поєднання різних типів квіток у суцвіття кошик. Родина Айстрові – найбільша родина дводольних, яка об'єднує близько 25 тисяч видів. Це одно-, дво- або багаторічні рослини. Більшість айстрових – трави, інколи кущі й дуже рідко дерева.

Характерні ознаки. Узагальнена квітка правильна, двостатева, чашолистики розвинені слабко і представлені волосками чи щетинками, 5 зрослих пелюсток, 5 зрослих тичинок і одна маточка (). Суцвіття кошик складене з великої кількості різних квіток, що і обумовлює назву "складноцвіті". Плід – сім'янка з чубчиком.

За будовою віночка квітки в суцвіттях айстрових розрізняють трубчасті (двостатеві), язичкові (двостатеві), несправжньоязичкові (одностатеві) та лійчасті (нестатеві) квітки. Суцвіття кошик, який ззовні вкритий обгорткою з видозмінених листочків. До складу кошика може входити від кількох до тисячі квіток і більше. У кульбаби кошик складається лише з язичкових квіток, у кошику айстр – всередині трубчасті, а по краях – несправжньоязичкові квітки. Сім'янка айстрових часто має летючки, парашутики, утворені з волосків, що є пристосуванням до поширення плодів вітром. Стебла й листки багатьох айстрових вкриті волосками. Особливо густо опушеними є рослини тих видів, які живуть в умовах з різкою зміною температур (білотка альпійська) або постійної сухості (цмин піщаний). Помітною групою в родині є і рослини з колючками, які виникають із листків і стебел (будяки, татарники, осот). Серед айстрових є рослини, які реагують не лише на світло, а й на вологість повітря та інші атмосферні явища. Наприклад, якщо кошик кульбаби чи осоту в ясний день не розкривається, то наступного дня можливий дощ. Отже, найголовнішими особливостями айстрових є пристосування плодів до поширення вітром, опушеність органів, чутливість до світла тощо.

Багато айстрових – лікарські рослини: ромашка лікарська (протизапальний засіб при зовнішньому використанні, для полоскання горла при простудних хворобах, при розладах травлення тощо), деревій звичайний (кровоспинна дія, має протизапальні властивості, Сік цієї рослини з медом уживають для посилення апетиту та поліпшення обміну речовин. Ехінацея – лікарська рослина, яку використовують у медицині, харчовій промисловості тощо.). Багато видів айстрових (хризантеми, айстри, ромашки, жоржини, гербери тощо) людина вирощує як декоративні рослини. Серед айстрових є злісні і навіть небезпечні, бур'яни, прикладом яких може бути амброзія (завезена з Америки). Пилок амброзії, потрапляючи у дихальні шляхи людини, спричиняє алергію. Звичайними бур'янами є лопух справжній, будяк пониклий, цикорій звичайний, які разом з тим є медоносами і лікарськими рослинами. Із родини Айстрові до Червоної книги України занесені такі види, як деревій голий, котячі лапки карпатські, арніка гірська, айстра альпійська, волошка карпатська, волошка донецько, білотка альпійська, серпій донський та ін.

Клас Однодольні. Характеристика родин Лілійні, Цибулеві, Злакові

Лілійні – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э тричленно яскраво квітка та підземні запасаючі органи – цибулини. Лілійні – це невелика родина, яка об'єднує близько 470 видів, поширених у помірних та субтропічних регіонах Північної півкулі. У флорі України представлені такі роди, як Лілія, Тюльпан, Рябчик, Зірочки та ін.

Квітки правильні двостатеві з простою яскравою оцвітиною, яка складається з 6 вільних пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є 6 тичинок та одна маточка (). Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття (китиця, зонтик). Плід – коробочка. Листки прості, з паралельним жилкуванням, розташовані почергово або утворюють прикореневу розетку.

Усі Лілійні – це багаторічні трав'янисті рослини, їх надземні частини восени відмирають, а цибулини зимують у ґрунті. Для цибулин лілійних властива здатність до заглиблення, що здійснюється за допомогою втягувальних коренів. Лілійні – це комахозапильні рослини, тому квіти у більшості з них ароматні, з великою кількістю нектару. Цвітуть і плодоносять навесні, після чого надземна частина відмирає, а цибулини залишаються у ґрунті до наступної весни. Плід – довгаста коробочка із плоскими насінинами. Насіння у них поширюється шляхом розкидування, тому квітки, а згодом і плоди, утворюються на видовжених стеблах. Прямостояче, пружне стебло з дозрілими плодами розгойдується і викидає насіння. Воно оточене крилоподібною тонкою каймою і легко поширюється вітром. У деяких лілійних (зірочки жовті) насіння має ніжні та соковиті утвори для приваблювання мурах, які його й поширюють. У лілійних добре розвинене вегетативне розмноження, яке здійснюється за допомогою дочірніх цибулинок. Отже, найголовнішими особливостями лілійних є наявність видовжених квітконосних стебел, цибулин, вегетативного розмноження, комахозапилення та ін.

Лілійні є чудовими декоративними рослинами. Для весняного оздоблення квітників чи ділянок використовують тюльпани. У культурі їх налічується понад 8 тисяч сортів. Розмножують їх, зазвичай, цибулинами, а насіннєве розмноження застосовують лише для створення нових сортів. Тюльпани відрізняються від інших лілійних рядом цікавих особливостей. Наприклад, квітки у різних особин можуть мати різний колір. У тюльпана Шренка на відносно невеликій ділянці зустрічаються рослини з білим, жовтим, рожевим, червоним, фіолетовим забарвленням квіток. У тих же тюльпанів зі зміною температури середовища відбувається рух пелюсток. При підвищенні температури квіти широко розкриваються завдяки розширенню клітин на внутрішній стороні пелюсток, при зниженні температури закриваються внаслідок розширення клітин на зовнішній стороні пелюсток. Лілії приваблюють людину красивими квітками та приємним запахом. Найчастіше вирощують лілію білу, лілію тигрову і лілію королівську. Нині відомо понад 2000 сортів і садових форм лілій. Із родини Лілійні до Червоної книги України занесені такі види, як рябчик шаховий, рябчик малий, рябчик руський, лілія лісова, тюльпан гранітний, тюльпан дібровний, тюльпан скіфський, тюльпан Шренка та ін.

Отже, родина Лілійні найбільш відома своїми декоративними рослинами.

Цибулеві – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є тричленна дрібна квітка, цибулини та суцвіття зонтик. Усі цибулеві – це багаторічні трав'янисті рослини, поширені в обох півкулях, особливо в Середземномор'ї, Передній та Середній Азії. Це невелика родина, яка об'єднує близько 750 видів.

Характерні ознаки. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, з простою оцвітиною, яка складається з 6 вільних або зрослих при основі пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є 6 тичинок та одна маточка (↑O3+3Т6М1). Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття зонтик. Плід – трикутна коробочка. Листки прості, трубчасті або лінійні.

Найхарактернішою особливістю цибулевих є різкий запах, обумовлений наявністю у всіх тканинах рослини ефірних олій, які виконують функції фітонцидів. У цибулевих ці речовини мають сильну антибіотичну дію, тобто пригнічують життєдіяльність хвороботворних вірусів, бактерій, грибів, найпростіших тварин, паразитичних червів. Листки у цибулевих вузькі трубчасті або лінійні, без черешків, з паралельним або дуговим жилкуванням. Квітки зібрані у зонтики, які також можуть бути дуже різноманітними як за кількістю квіток, так і за довжиною квітконіжок. Суцвіття піднімається над поверхнею землі квітковою стрілкою. У суцвітті цибулевих досить часто замість насіння утворюються повітряні цибулинки, які мають тривалий період спокою і проростають лише навесні наступного року. Цибулеві – перехреснозапильні рослини. Запилення здійснюється комахами, тому квітки мають приємний для людини запах та утворюють велику кількість нектару. Більшість цибулевих утворюють багато насіння, яке поширюється вітром. Отже, найголовнішими особливостями цибулевих є наявність фітонцидів, цибулин, комахозапилення та ін.

Цибулеві зустрічаються в різних екологічних умовах. Серед них є гірські посухостійкі (цибуля гірська). У тінистих лісах Карпат живе вологолюбна цибуля ведмежа. На заплавних луках трапляється цибуля гранчаста, яка є небажаною на сіножатях, бо надає молоку неприємного часникового запаху. Проте більшість цибулевих ростуть у степових і навіпустельних ділянках рівнин і гір. В Україні в природніх умовах росте понад 40 видів цибуль. Найбільш відомим видом є цибуля городня. Інший вид роду Цибуля – це часник, який ботаніки називають цибулею посівною. Цибулина часника складається з окремих невеликих цибулинок – зубків, і вся вона оточена білою оболонкою. Цибулеві використовують у їжу, у медицині, декоративному садівництві, консервному виробництві. Як овочеві культури вирощують цибулю городню, часник, цибулю порей та ін. Листки і цибулини цибулевих багаті на цукри, вітаміни С, В, різноманітні мінеральні солі. Деякі дикорослі види – цибуля ведмежа і цибуля переможна, також можуть вживатися в їжу і як лікарські рослини. Серед цибулевих є види, які використовуються в декоративному садівництві. Із родини Цибулеві до Червоної книги України занесені такі види, як цибуля лінійна, цибуля коса, цибуля пряма, цибуля ведмежа та ін.

Злакові (Тонконогові) – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є тричленна дрібна квітка та плід зернівка. Це багаторічні, зрідка одно-чи дворічні трави, поширені по всій суші Землі, за винятком територій, вкритих льодом. Є однією із найбільших родин квіткових, яка охоплює близько 11 тисяч видів. Найвідомішими родами є Пшениця, Жито, Ячмінь, Овес, Рис, Ковила, Пирій, Кукурудза, Очерет та ін.

Квітки дрібні, двостатеві або одностатеві, з простою оцвітиною, яка складається з двох квіткових лусок, звичайно у квітці є 3 тичинки та одна маточка (). Квітки зібрані в суцвіття складний колос (у пшениці), волоть (у вівса) і початок (у кукурудзи). Плід – зернівка. Листки прості, сидячі, з паралельним жилкуванням.

Злаки мають членисте, з добре розвиненими вузлами, порожнисте у міжвузлях стебло, яке називається соломина. Більшість рослин родини – трав'янисті, однак у бамбуків стебла здерев'янілі. Листки злаків розташовані почергово, утворюючи основою трубчасту піхву. Вона захищає вузли від механічних впливів. При основі листків є виріст – язичок, який перешкоджає проникненню води, бактерій й грибків усередину піхви. Живуть злаки на відкритих освітлених місцях, тому листки їхні вузькі й довгі, щоб зменшити випаровування. Для злакових характерне самозапилення (у пшениці) та перехресне запилення (у кукурудзи). Запилюються вітром, тому квітки у них дрібні та непримітні. Вони мають три довгі тичинки, які звисають і утворюють легкий пилок, і одну маточку з перистоволосою приймочкою для вловлювання пилку. Нектарників немає. Плід – зернівка, більшу частину якої складає ендосперм. Поширюються вітром, тваринами, водою. Пристосуванням зернівок до поширення є наявність у них остюків, волосків, лусочок тощо. Злакові дуже добре розмножуються вегетативно за допомогою кореневищ, повзучих надземних пагонів, завдяки чому вони рідко ростуть поодинці. Отже, найголовнішими особливостями злаків є соломина, вузькі довгі листки, вітрозапилення або самозапилення та добре розвинене вегетативне розмноження.

Господарське значення злаків у житті людини надзвичайно велике й різноманітне. На перше місце варто поставити хлібні та круп'яні культури, серед яких пшениця м'яка, пшениця тверда, рис посівний і кукурудза вважаються основними харчовими рослинами людства. З борошна пшениці м'якої виготовляють смачне печиво, а насіння пшениці твердої йде на виробництво борошна, манних круп і макарон найвищого гатунку. Із зернівок рису посівного виготовляють борошно, крупи тощо. Рисові крупи містять багато крохмалю, легко засвоюються організмом. Для випікання хліба рис непридатний, бо в ньому дуже мало клейковини. З насіння кукурудзи виготовляють муку, крупи, пластівці, отримують крохмал і олію тощо. В Україні для одержання зерна вирощують і овес, жито, ячмінь, просо та ін. Із зернівок вівса посівного виготовляють вівсяні крупи, пластівці "геркулес", із жита посівного – дуже корисний житній хліб, із ячменю звичайного – перлові та ячмінні крупи. Зернівки проса посівного, після очищення від плівок, дають пшоно, а в неочищеному вигляді є важливим кормом для птахів. Не менш важливим є також використання злаків як кормових культур. Концентровані корми і зелену масу дають кукурудза, ячмінь, овес. Кращими із кормових трав є тимофіївка лучна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, стоколос безостий, житняк гребінчастий, костриця лучна та ін. Є серед злакових і лікарські рослини (кукурудза, пирій), декоративні культури (різні види ковили), які використовуються в косметиці (із рисового борошна виробляють найвишуканіші види пудри), рослини, із яких виготовляють папір, картон, кошики, капелюхи (рис, жито, очерет, папірус). Із родини Злакові до Червоної книги України занесені такі види, як пирій крейдяний, ковила дивна, ковила дніпровська, ковила закарпатська, ковила Лессінга, тонконіг різнобарвний, пшениця дика однозернянка та ін.

Отже, родина Злакові найбільш відома своїми зерновими, кормовими та технічними культурами.

• інформація взята з сайту

Клас Дводольні. Характеристка родин Капустяні, Розові, Бобові, Пасльонові, Айстрові - Біологія - Підручники для вузів онлайн (pidru4niki.com)